Постанова
Іменем України
30 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 205/10495/14-ц
провадження № 61-26193св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2017 року у складі судді Басової Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Варенко О. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту його проживання з ОСОБА_4, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад 5 років; визнання права на спадкування за законом зі спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
19 квітня 2016 року ОСОБА_1 подав позов про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права на спадкування за законом, посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_3, який проживав із ОСОБА_4 з липня 1998 року без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, а через рік - ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та грошові кошти. Батько позивача - ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, як чоловік померлої, однак йому було відмовлено, оскільки необхідно надати документи, що підтверджують факт родинних відносин. До нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 (онука спадкодавця) із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
Батько позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почали проживати разом з липня 1998 року однією сім`єю. ОСОБА_4 не лише запропонувала ОСОБА_3 переїхати проживати до неї, а і надала йому право на реєстрацію. Встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як подружжя без реєстрації шлюбу, є необхідною умовою для подальшого оформлення спадщини. Батько позивача ОСОБА_3 мав право на спадкування після смерті ОСОБА_4 у першу чергу поряд з іншими спадкоємцями, оскільки він понад 16 років проживав зі спадкодавцем однією сім`єю. Крім того, з 2000 року ОСОБА_4 не працювала, і забезпеченням сім`ї займався ОСОБА_3 . З 2012 року стан здоров`я ОСОБА_4 сильно погіршився, її лікування та обстеження здійснювались за кошти ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_4 всі витрати на її поховання сплачено також ОСОБА_3 .
З урахуванням вказаного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив встановити факт проживання його батька ОСОБА_3 з ОСОБА_4, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім`єю без реєстрації шлюбу понад п`ять років, а саме з липня 1998 року по 04 січня 2014 року; визнати за ОСОБА_3 право на спадкування за законом, разом із спадкоємцями першої черги, після смерті спадкодавця ОСОБА_4, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року, в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивачем не доведено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу його батька та спадкодавця та не спростовано наявність заповіту, складеного спадкодавцем на ім`я відповідача, який у судовому порядку не оспорювався, недійсним не визнаний, що виключає спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 передбачено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Вказаний п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим кодексом.
Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули належної уваги на подані позивачем докази, дослідили їх з порушенням норм процесуального права без надання їм належної оцінки.
Надання в мотивувальній частині рішення оцінки доказу (заповіту) який не досліджувався при розгляді справи і не був предметом судового розгляду, свідчить про упереджене ставлення суду до сторін та порушення норм як матеріального права, так і процесуального під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 04 січня 2014 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 64 (т.1, а. с. 7).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 лютого 1997 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням від 12 лютого 1997 року № 6/662-97, зареєстрованого в КП "ДМБТІ" ДОР в реєстровій книзі № 265п за реєстровим № 72, та грошові кошти на рахунках в ПАТ "Імексбанк", ПАТ "Банк Кредит Дніпро", ПАТ "КБ "Південкомбанк"", ПАТ "АКБ "Новий", що підтверджується копією спадкової справи № 47/2014, яка заведена Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою (т. 1, а. с. 57-71).
Із вказаної вище спадкової справи № 47/2014 вбачається, що за життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 14 березня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лопатою О. О. за реєстровим № 215, в якому все своє майно заповіла відповідачу ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 58 зворот).
21 січня 2014 року ОСОБА_2 у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (т. 1, а. с. 57 зворот).
28 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори з проханням не видавати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, оскільки він мав намір звернутись до суду з метою встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу (т. 1, а. с. 64 зворот).
У квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані у якості проживаючих такі особи: ОСОБА_4 з 20 жовтня 1995 року до часу смерті та ОСОБА_3 з 07 липня 1998 року, що підтверджено копією довідки КП "Житлово-експлуатаційне підприємство № 25" від 01 липня 2014 року ДМР № 7528 (т. 1, а. с. 63).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3, про що складено відповідний актовий запис № 2775 (а. с. 105).
Із копії спадкової справи № 14/2015, заведеної приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., вбачається, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_1, який прийняв спадщину шляхом звернення з відповідною заявою до нотаріальної контори 11 квітня 2015 року (а. с. 151-163).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.