ПОСТАНОВА
Іменем України
06 вересня 2019 року
Київ
справа №826/15903/16
адміністративне провадження №К/9901/53839/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Калашнікової О.В.,
суддів - Білак М.В., Губська О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/15903/16
за позовом Громадянина Таджикистану ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Громадянина Таджикистану ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року (прийняте у складі колегії суддів: головуючого судді - Григоровича П.О., суддів: Каракашьяна С.К., Смолія І.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Кучми А.Ю., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.)
І. Суть спору
1. Громадянин Таджикистану ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, (далі - управління ДМСУ в Київській області), Державної міграційної служби України (далі - ДМСУ), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області Державної міграційної служби України від 08 серпня 2016 року №49 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Таджикистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19 вересня 2016 року №45-16 про відхилення скарги на наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області Державної міграційної служби України про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачами під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких скаржник звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Таджикистану, таджик за національністю, християнин (євангеліст) за віросповіданням, народився в місті Істаравшан, Таджикистан,
3.1. В грудні 2011 року легально покинув країну громадянської належності.
3.2. До України прибув повітряним транспортом 20 жовтня 2014 року на підставі компетентного дозволу. На даний момент в країні перебуває нелегально.
3.3. 19 липня 2016 року позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до управління ДМСУ в Київській області.
3.4. Основною причиною звернення за захистом позивач зазначає зміну релігії, обмеження офіційною владою відправлення християнських релігійних обрядів, а також систематичного порушення прав людини.
3.5. Головним спеціалістом сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції 08 серпня 2016 року був складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі № 2016KV0022 громадянина Таджикистану ОСОБА_1, згідно якого останній вважає за доцільне відмовити громадянину Таджикистану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону.
3.6. Наказом Управління ДМС України в Київській області від 08 серпня 2016 року №49 відмовлено громадянину Таджикистану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з огляду на необґрунтованість його заяви та відсутність умов, передбачених пунктом 1 та пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
3.7. Про зазначену відмову позивача проінформовано повідомленням від 08 серпня 2016 року №32.
3.8. Не погоджуючись з таким наказом Управління ДМСУ в Київській області, позивач скористався правом на його адміністративне (досудове) оскарження, за результатами якого 15 вересня 2016 року Державною міграційною службою України складено висновок та прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального округу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19 вересня 2016 року №45-16.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
4.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що що спірне рішення відповідача є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.
IV. Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
6. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами не надано належної оцінки твердженням позивача щодо його побоювань стати жертвою переслідувань через перехід до християнської релігії у мусульманській країни та систематичного порушення прав людини в Таджикистані.
7. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням процесуальних норм на підставі повно та всебічно з`ясованих обставинах справи, а тому не підлягають скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
8. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
10. Відповідно до частин першої-другої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Згідно частини сьомої статті 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
13. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).
14. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
15. За правилами частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
16. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
17. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
18. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
19. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
20. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.