ПОСТАНОВА
Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №813/1069/13-а
адміністративне провадження №К/9901/25467/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року (суддя Сакалош В.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2016 року (колегія у складі суддів: Левицької Н.Г., Носа С.П., Сапіги В.П.) у справі № 813/1069/13-а (876/11995/15) за позовом Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол" про арешт коштів на рахунках платника податків, -
ВСТАНОВИВ:
Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС (після реорганізації Залізнична об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області) (надалі позивач, податковий орган) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до (надалі відповідач, Товариство) про накладення арешту на кошти Товариства.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем не було надано податковому керуючому первинні документи, які необхідні для опису майна у податкову заставу, про що складено акт від 6 лютого 2013 року №45/19-00.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 24 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2016 року, в задоволені позову відмовив.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування арешту коштів на рахунках ТОВ "Мізол".
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 5 жовтня 2015 року у справі № 876/4748/13 апеляційну скаргу ДПІ у Залізничному районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року у справі №813/1029/13-а за поданням ДПІ у Залізничному районі м. Львова до ТОВ "Мізол" про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна залишив без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року, якою у задоволенні подання відмовлено, без змін.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Відповідно до пункту 91 статті 91 Податкового кодексу України керівник контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою контролюючого органу. Податковий керуючий має права та обов`язки, визначені цим Кодексом.
Згідно пункту 91.3 статті 91 Податкового кодексу України податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди контролюючого органу (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов`язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.