ПОСТАНОВА
Іменем України
03 вересня 2019 року
Київ
справа №1640/3397/18
адміністративне провадження №К/9901/14700/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А.,
за участю секретаря судового засідання Хом`яка О.А.,
учасники справи:
представник позивача - адвокат Гунько О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року (судді - Донець Л.О., Бенедик А.П., Гуцало М.І.,) у справі № 1640/3397/18 за позовом приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Державної фіскальної служби України про скасування індивідуальної податкової консультації,
УСТАНОВИЛА:
26 вересня 2018 року приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) про скасування індивідуальної податкової консультації.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що Товариство є гірничодобувним підприємством, основними видами його діяльності є видобування корисних копалин залізних руд, та переробка залізної руди і збут корисних копалин. Для такої діяльності підприємство використовує на праві приватної власності та постійного землекористування земельні ділянки, що обліковані за класифікатором видів цільового призначення землі за кодом " 11.01 для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами".
У Товариства виник спір з ДФС з приводу змісту наданої останньою на його запит індивідуальної податкової консультації. Підприємство вважало, що має право поширювати податкову пільгу з податку плата за землю, що передбачена пунктом 284.4 статті 284 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на всі земельні ділянки, що перебувають у його володінні та обліковані під кодом 11.01.
У наданій підприємству і оскарженій у цій справі податковій консультації від 15 березня 2018 року № 1038/6/99-99-12-02-03-15/ІПК ДФС вказала, що приписи пункту 284.4 статті 284 ПК України поширюється виключно на земельну ділянку у межах координат наданого підприємству гірничого відводу.
На обґрунтування своєї позиції позивач посилався на те, що всі земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні підприємства мають однакове цільове призначення та код за класифікатором видів цільового використання землі. Всі земельні ділянки належать до земель промисловості. Тому за визначенням вони використовуються для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Товариство розташоване на цих земельних ділянках, є неподільним цілісним майновим комплексом, який у сукупності своїй призначений для видобування та переробки корисних копалин.
Підприємство стверджувало, що усі земельні ділянки, що належать йому на праві власності чи перебувають у користуванні, загальною площею 5 328,6 га (включно землі гірничого відводу, площею 1 307,06 га), відповідають ознакам, визначеним у пункті 284.4 статті 284 ПК України, а тому мають оподатковуватися платою за землю із застосуванням пільги, передбаченої вказаною нормою.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що термін "земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин", який використовується у пункті 284.4 статті 284 ПК України, означає земельні ділянки, право на які користувач може отримати тільки через процедуру оформлення гірничого відводу або ж отримання спеціального дозволу на геологічне вивчення надр. Такі земельні ділянки можуть бути визначені виключно за функціональною ознакою, та не є тотожними земельним ділянкам, які надані для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, оскільки вони надані з іншою метою та мають інше призначення. Такий висновок, на думку суду, чітко витікає з норм пункту 14.1.37 статті 14 ПК України, статей 17, 20 Кодексу України про надра.
Позивач, не погодившись з судовим рішення подав апеляційну скаргу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року скаргу задоволено, рішення Полтавського окружного адміністративного суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено, скасовано індивідуальну податкову консультацію ДФС від 15.03.2018 року № 1038/6/99-99-12-02-03-15/ІПК.
Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного суду першої інстанції висновку, керуючись нормами частини першої статті 66 Земельного кодексу України, статей 1, 17 Гірничого закону України, статті 17 Кодексу України "Про надра", підпункту 14.1.150 пункту 14.1 статті 14 ПК України та Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489.
Суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги, що первинна переробка мінеральної сировини як вид господарської діяльності гірничого підприємства включає в себе складний ланцюг виробничих процесів (збирання, дроблення, зелення, класифікацію, збагачення фізико-хімічними методами), який не можливо здійснювати в межах площ, визначених в акті про надання гірничого відводу, оскільки потребує додаткової обробки у цехах підприємства, поза межами копальні (цех рудоуправління, гірничотранспортний цех, дробильно-збагачувальний цех). Апеляційний суд дійшов висновку, що норми пункту 284.4 статті 284 ПК України мають застосовуватись до усіх належних йому земельних ділянок, які мають коефіцієнт, що характеризує функціональне використання земельної ділянки, " 11.01" ("для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами").
5 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДФС, в якій відповідач просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 року.
Товариством надано відзив на касаційну скаргу, обґрунтований аргументами, викладеними в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року. У відзиві позивач просив суд оскаржувану постанову суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.