ПОСТАНОВА
Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №804/56/15
адміністративне провадження №К/9901/9087/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Еней 2005"
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року (головуючий суддя - Кальник В.В.)
та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Дадим Ю.М., судді - Богданенко І.Ю., Уханенко С.А.)
у справі №804/56/15
за позовом Приватного підприємства "Еней 2005"
до Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2015 року Приватне підприємство "Еней 2005" (далі - Підприємство) звернулося в Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Дніпропетровської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у мю Дніпропетровську від 09.12.2014 №0007922204 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 2 976 617 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 488 308 грн 50 коп.
В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про правомірність визначення ним своїх податкових зобов`язань та реальність виконання господарських операцій з ТОВ "Мангустін".
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки з наданих позивачем документів неможливо встановити зміст, характер та обсяг наданих послуг, осіб, що їх надавали, а також доцільність придбання вказаних послуг Підприємством з огляду на види його господарської діяльності.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про необґрунтованість спірних судових рішень, а також вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій невірно оцінено надані Підприємством докази.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 серпня 2015 року відкрито провадження за касаційною скаргою позивача.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
25 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 29.10.2014 по 04.11.2014 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Еней 2005" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарської діяльності у серпні 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 07.11.2014 № 707/22-04/30272853 (далі- Акт перевірки).
Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог п. 198.3, п. 198,6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість за серпень 2014 року на 2 976 616 грн 94 коп., у зв`язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ БК "Мангустин".
На підставі Акту первірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0007922204 від 09.12.2014, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 464 925 грн 50 коп., з яких 2 976 617 грн за основним платежем та 1 488 308 грн 50 коп.
Відповідач дійшов висновку, що господарські операції, укладені між Підприємством та ТОВ БК "Мангустин" не мали реального характеру, оскільки не спричинили настання реальних правових наслідків та зміну майнового стану платника податків.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.