Постанова
Іменем України
02 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 167/1031/17
провадження № 61-39950 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Рожищенська міська рада Волинської області, ОСОБА_2,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну cкаргу ОСОБА_3 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 07 березня 2018 року у складі судді Сіліча І. І. та постанову Апеляційного суду Волинської області
від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рожищенської міської ради Волинської області, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за життя його батькам на праві спільної сумісної власності належала1/2 частина житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_4 . Власником іншої половини будинку був його дядько - ОСОБА_4, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після смерті якого прийняла його дочка - ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько - ОСОБА_6, який на випадок свої смерті зробив особисте розпорядження та заповів належну йому 1/4 частину вказаного вище будинковолодіння на користь свої дочки (сестри позивача) - ОСОБА_2, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті батька та отримала відповідні правовстановлюючі документи.
Рішенням виконкому Рожищенської міської ради Волинської області
від 20 серпня 1996 року № 108 його матері - ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,07 га по
АДРЕСА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати, після смерті якої відкрилася спадщина на 1/4 будинковолодіння та земельну ділянку площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, які знаходяться по АДРЕСА_4 .
Посилаючись на те, що за життя його мати склала заповіт, яким заповідала все належне їй на праві власності майно йому та, що він у встановленому законом порядку прийняв спадщину, однак постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно, просив визнати за ним право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами та будівлями, та земельну ділянку площею 0, 07 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованих по АДРЕСА_4, у порядку спадкування за заповітом після смерті матері - ОСОБА_7 .
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 06 жовтня 1983 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ). У 1985 року він разом зі своєю сім`єю переїхав на постійне проживання у 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_4, у тому числі, і в ту частину житлового будинку, на яку просить визнати право власності у порядку спадкування за заповітом
ОСОБА_1 З 10 січня 2001 року він зареєстрований за вказаною адресою.
Посилаючись на те, що протягом 32 років він зі своєю дружиною безперервно, відкрито та добросовісно користується спірною частиною будинку, вимог щодо якої ніхто не заявляв, просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 1/4 житлового будинку АДРЕСА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 07 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по
АДРЕСА_4 .
У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті його матері, якій за життя на праві спільної сумісної власності подружжя належала спірна частина будинковолодіння по
АДРЕСА_4 , та у встановлений законом шестимісячний строк прийняв спадщину, а тому вимоги про визнання за ним права власності на 1/4 частину вказаного нерухомого майна є обгрунтованими. Ураховуючи, що спадщина належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини, яку він у встановленому законом порядку прийняв, саме він є власником зазначеного нерухомого майна, а відтак вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на зазначене нерухоме майно задоволенню не підлягають.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 07 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 1/4 частина будинковолодіння належала спадкодавцю ОСОБА_7, як частка у спільній сумісній власності подружжя, яку вона заповіла позивачеві ОСОБА_1, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, однак не отримав свідоцтво про право власності з підстав відсутності правовстановлюючих документів на це майно, а тому суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов в цій частині та визнав за ним право власності на 1/4 спірного будинковолодіння. Задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виключає можливість задоволення вимог
ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_4 та визнати за ним право власності на вказане майно за набувальною давністю.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій невірно застосували до правовідносин, які склались між сторонами, поняття "добросовісності", як однієї з умов набуття у власність майна за набувальною давністю. Єдиним правовстановлюючим документом на 1/2 частину будинку було свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння від 03 жовтня 1962 року, видане на ім`я ОСОБА_6, інших документів, що підтверджували право інших осіб на спірну частку будинку не було. Наявність заповіту, складеного ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1, про що він дізнався у 2017 році, не свідчить про протиправне його володіння спірним майном, зважаючи на те, що впродовж 32 років ніхто не заперечував проти його проживання у спірному будинку. Суди не мотивували за яких обставин набуття права власності у порядку спадкування є пріоритетнішим відносно набуття права власності за набувальною давністю, з урахування дотримання умов для визнання за ним такого права.
У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3, мотивований тим, що ОСОБА_3 не був власником спірного нерухомого майна, а лише користувався ним. Ознаки добросовісності користування ним зазначеним майном відсутні, оскільки відповідач чинив йому перешкоди у користуванні будинком, внаслідок чого він вимушений був проживати у літній кухні, що розташована на одному подвір`ї зі спірним будинком. Здійснити захист своїх прав, як власника спадкового нерухомого майна у інший спосіб, він не міг за відсутності на нього правовстановлюючих документів. ОСОБА_3 користувався приміщеннями будинку з дозволу його матері, а тому йому достеменно було відомо про те, що їй на праві власності належить 1/4 частина спірного будинковолодіння, як і те, що вказана частка у подальшому перейшла до нього у власність у порядку спадкування, оскільки за життя ОСОБА_7 склала заповіт на його користь.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що батьки позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 жовтня 1953 року.
28 жовтня 1962 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право особистої власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_4 .