Постанова
Іменем України
29 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 336/4792/18
провадження № 61-8771св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Тивоненко Данило Русланович,
відповідач 1 - ОСОБА_5,
відповідач 2 - акціонерне товариство "Запорізька регіональна біржа нерухомості,
відповідач 3 - ОСОБА_6,
представники відповідача 3: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Тивоненком Данилом Руслановичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Суркова В. П. від 01 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А. від 21 березня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, акціонерного товариства "Запорізька регіональна біржа нерухомості" (далі - АТ "Запорізька регіональна біржа нерухомості", ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 21 березня 1998 року на підставі договору купівлі-продажу № 6003.Кк, зареєстрованого Запорізькою регіональною біржою нерухомості, дід позивача ОСОБА_8 продав, а його батько ОСОБА_5, який діяв від свого імені та від імені позивача, який на той час був малолітнім, купив в рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1, тобто його батько ОСОБА_5 придбав Ѕ частку вказаного будинку у свою власність і Ѕ частку будинку у власність позивача. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2003 року Ѕ частка житлового будинку, що належала батьку позивача ОСОБА_5 була розділена між ним та його дружиною ОСОБА_6, визнано право власності по ј частки житлового будинку за кожним. На підставі цього рішення за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстровано право власності. Дід позивача ОСОБА_8 не бажав звертатись до нотаріальної контори для оформлення договору купівлі-продажу, позивачу стало відомо, що ОСОБА_8 помер. По теперішній час позивач проживає у спірному будинку, його право власності на Ѕ частку будинку ніхто не оспорює. Посилаючись на викладене, просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 № 6003.К, укладений 21 березня 1998 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, який діяв в своїх інтересах та в інтересах сина ОСОБА_1 та був зареєстрований регіональною біржою нерухомості, а також визнати за позивачем право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 з усіма надвірними будівлями.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реєстрація Запорізьким БТІ за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 права власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржою, а не нотаріусом, станом на березень 1998 року не суперечила чинному законодавству.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки покупці повністю виконали умови договору, позивач ОСОБА_1 зареєстрований і проживає в купленому будинку, договір зареєстрований у БТІ у передбаченому законом порядку. Зазначений договір з підстав недотриманості нотаріальної форми судом не визнавався недійсним, ОСОБА_1 на підставі статей 128, 153 ЦК УРСР і статті 49 Закону України "Про власність" набув право власності на Ѕ частку будинку АДРЕСА_1 і правомірно володіє нею.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 березня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що незважаючи на відсутність у позивача можливості розпорядитись своєю власністю, оскільки договір не відповідає вимогам чинного законодавства, та відмови компетентних органів та нотаріусів у визнанні на сьогодні цього правочину дійсним, суди попередніх інстанцій не звернули на це уваги та не застосували частину другу статті 47 ЦК УРСР.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 336/4792/18 з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 21 березня 1998 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, який діяв від свого імені та імені неповнолітнього сина ОСОБА_1, 1995 року народження, на Запорізькій регіональній біржі нерухомості був укладений договір купівлі-продажу нерухомості, відповідно до якого ОСОБА_5 та ОСОБА_1 купили в рівних частках будинок АДРЕСА_1 . Позивач зареєстрований та по теперішній час проживає у зазначеному будинку та користується ним.