Постанова
Іменем України
28 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 646/6271/16-ц
провадження № 61-34723св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2016 року у складі судді Попрас В. О. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року у складі суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Утравні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору купівлі-продажу № ТСЦ 6341/1/2892 від 05 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з 13 липня 1990 року по 11 листопада 2003 року. Після розірвання шлюбу вони продовжували жити однією сім`єю. Факт сумісного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу з 11 листопада 2003 року по 01 квітня 2014 року встановлений заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2015 року, яке набрало законної сили. Під час спільного проживання вони придбали легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2 . Разом з тим, ОСОБА_3 продала легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500 відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 2016 року № ТСЦ 6341/1/2892. Зазначав, що ОСОБА_3 грубо порушила його право власності на частину у спільному майні, оскільки він згоди на укладення договору купівлі-продажу не давав. При цьому посилався на статті 228, 230 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час сумісного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали декілька автомобілів. В тому числі, в 2008 році сторони придбали два аналогічних легкових автомобіля MERCEDES-BENZ CL-500, 2008 року випуску: один з яких - бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_3, другий автомобіль - сірого кольору, кузов НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_3, зареєстрований за ОСОБА_1 Автомобілі перебували у користування тієї із сторін, за ким автомобіль був зареєстрований. 16 червня 2015 року ОСОБА_1 зняв з обліку зареєстрований на нього легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500, 2008 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_3 з метою реалізації. 05 травня 2016 року згідно договору купівлі-продажу № ТСЦ6341/1/_2892 ОСОБА_3 продала рідній дочці позивача - ОСОБА_4 легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500, 2008 року випуску, бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2 . Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розпорядились зареєстрованими на їх ім`я аналогічними автомобілями MERCEDES-BENZ CL-500, 2008 року випуску, придбаними ними під час сумісного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, при чому відповідач продала автомобіль, який був зареєстрований на її ім`я, їх рідній дочці. Доказів, підтверджуючих, що продавець автомобіля ОСОБА_3 ввела в оману покупця ОСОБА_4 щодо обставин, які мають істотне значення, суду не надано, тому відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України.Позивачем не надано доказів, підтверджуючих, що укладений відповідачами правочин порушує публічний порядок, а саме: спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; або спрямований на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а тому відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним згідно статті 228 ЦК України. Спірний договір купівлі-продажу вчинений у письмовій формі, підписаний обома сторонами, перереєстрація транспортного засобу проведена Регіональним сервісним центром в Харківській області МВС України з дотримання відповідними процедур, тобто форма укладення договору відповідає вимогам закону. Необґрунтованими є також доводи позивача про недійсність спірного правочину в зв`язку з тим, що правочин був вчинений без згоди позивача з порушенням його права власності на спільне сумісне майно подружжя, оскільки законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, слід виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. У випадку порушення письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину) якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні дані та відповідні їм правовідносини, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати судові рішення та задовольнити його позов, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що він не давав згоди на продаж спільного автомобіля, а тому оспорюваний правочин порушує публічний порядок. Крім того, у порядку забезпечення цього позову був накладений арешт на майно, проте відповідач після постановлення ухвали про забезпечення позову відчужила спірний автомобіль.
Рух справи у суді касаційної інстанції
05 червня 2018 року року справа надійшла до Верховного Суду, а 04 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Штелик С. П.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків суду апеляційної інстанції
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суди установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у законному шлюбі з 13 липня 1990 року по 11 листопада 2003 року.
Після розлучення вони продовжували жити однією сім`єю. Факт сумісного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу з 11 листопада 2003 року по 01 квітня 2014 року встановлений заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2015 року, яке набрало законної сили.
Під час сумісного проживання однією сім`єю без укладення шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали декілька автомобілів. В тому числі, в 2008 році сторони придбали два аналогічних легкових автомобіля MERCEDES-BENZ CL-500, 2008 року випуску: один з яких - бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_3, другий автомобіль - сірого кольору, кузов НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_3, зареєстрований за ОСОБА_1
Автомобілі перебували у користування тієї із сторін, за ким автомобіль був зареєстрований. 16 червня 2015 року ОСОБА_1 зняв з обліку зареєстрований на нього легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500, 2008 року випуску, сірого кольору, кузов НОМЕР_4, державний номер НОМЕР_3 з метою реалізації. 05 травня 2016 року згідно договору купівлі-продажу № ТСЦ6341/1/_2892 ОСОБА_3 продала рідній дочці - ОСОБА_4 легковий автомобіль MERCEDES-BENZ CL-500, 2008 року випуску, бежевого кольору, кузов НОМЕР_1, номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.