Постанова
Іменем України
29 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 569/12590/15-ц
провадження № 61-11600св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Лесько А. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2015 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову апеляційного суду Рівненської області від 16 січня 2018 року у складі суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної власності та встановлення порядку користування приміщеннями квартири.
Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом державно-комунального майна Рівненської міської ради народних депутатів, згідно із наказом від 21 травня 1993 року № 254АБ - ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, у зв`язку з чим відкрилася спадщина. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 03 березня 2015 року ОСОБА_2 належить 2/9 частки вказаної квартири. Квартира складається із трьох ізольованих житлових кімнат та загальна площа квартири становить 67,0 кв. м. Вказували, що ОСОБА_3 категорично заперечує, щодо їх проживання і користування квартирою, намагалася позбавити ОСОБА_2 права власності, що підтверджується рішенням Рівненського міського суду від 02 липня 2015 року. З приводу користування квартирою та оплати за житлово-комунальні послуги між сторонами постійно тривають непорозуміння та скандали. Відповідач зі своїм сином проживають у кімнаті площею 12,5 кв. м, а свої речі зберігають у кімнаті площею 17,6 кв. м. Позивач ОСОБА_1 є інвалідом першої групи та потребує спокою та затишку, ОСОБА_2 іншого житла ніж спірна квартира немає.
Посилаючись на вказані обставини просили визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку у праві спільної сумісної власності кожному та встановити порядок користування житлом, виділивши у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жилі кімнати площею 9,4 кв. м та площею 12,5 кв. м, ОСОБА_3 залишити у користування жилу кімнату площею 17,6 кв. м, місця загального користування залишити у спільному користуванні.
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартири.
Зустрічний позов мотивовано тим, що вона з відповідачами є власниками квартири АДРЕСА_1, проте відповідач ОСОБА_2 проживає зі своєю сім`єю в іншому житловому будинку, а відповідач ОСОБА_1, який проживає в одній кімнаті площею 9,4 кв. м, постійно створює перешкоди в користуванні шляхом ненадання правовстановлюючих документів, заважає нормально працювати і проживати, при тому що частка останнього є незначною та не дозволяє виділити йому одну кімнату у власність.
Просила встановити порядок користування житловими приміщеннями квартири: виділивши їй у користування жилі кімнати площею 17,6 кв. м та площею 12,5 кв. м, залишивши у користуванні ОСОБА_1 жилу кімнату площею 9,4 кв. м, підсобні приміщення та місця загального користування залишити у спільному користуванні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2015 року первісний позов задоволено частково. Визначено за ОСОБА_1 1/3 частку у праві спільної сумісної власн ост і на квартиру АДРЕСА_1 . Визначено за ОСОБА_3 4/9 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками, виділивши у користування ОСОБА_1 жилу кімнату "2", площею 12,5 кв. м, ОСОБА_2 жилу кімнату "5", площею 9,4 кв. м, ОСОБА_3 жилу кімнату "6", площею 17, 6 кв. м. Підсобні приміщення "7" кухня, площею, 8,1 кв. м, "4" ванна кімната, площею 2,6 кв. м, "3" туалет, площею, 0,9 кв. м, "1" коридор, площею, 9,6 кв. м, "8" кладовка, площею 1,3 кв. м, залишено у спільному користуванні. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 1/3 частину, частина ОСОБА_3 становить 4/9, яка складається, з 1/3 частки належної їй при приватизації майна та 1/9 прийнятої спадщини після смерті ОСОБА_5 Враховуючи принцип рівності часток співвласників у праві спільної власності суд здійснив виділ у користування кімнат сторонам з огляду на відповідність їхнім часткам у праві спільної власності, а також взяв до уваги, що такий поділ не порушує право ОСОБА_3 на володіння та користування тією частиною майна в натурі, яка відповідає її частці у спільній власності.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартири, місцевий суд виходив із того, що варіант поділу, вказаний нею у позовній заяві, не є прийнятним з огляду на те, що він порушуватиме права інших співвласників та не відповідатиме їхнім часткам у праві спільної часткової власності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Рівненської області від 16 січня 2018 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2015 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції погоджується із визначеним місцевим судом розподілом та вважає його таким, що відповідає засадам розумності, справедливості, а також часткам співвласників. Оскільки житлова площа спірної квартири становить 39,5 кв. м, а частка ОСОБА_1 1/3 у праві спільної власності, на нього припадає 13,17 кв. м житлової площі. З огляду на те, що частка ОСОБА_2 складає 2/9, то йомуприпадає 8,78 кв. м житлової площі. Частка ОСОБА_3 становить 4/9, тому їй припадає 17,56 кв. м житлової площі у спірному помешканні. Виділ ОСОБА_1 жилої кімнати "2", площею 12,5 кв. м, ОСОБА_2 - жилої кімнати "5", площею 9,4 кв. м., та ОСОБА_3 - жилої кімнати "6", площею 17,6 кв. м., відповідає їхнім часткам у праві спільної власності та не призводить до порушення прав жодного з них на володіння та користування тією частиною майна в натурі, яка відповідає частці у спільній власності.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 . просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у спірній квартирі зареєстрований та проживає син ОСОБА_3 - ОСОБА_10 , тому порядок користування квартирою повинен бути з урахуванням його інтересів та врахуванням частини третьої статті 50 ЖК УРСР, яка забороняє заселення квартири, збудованої для однієї сім`ї, двома або більше сім`ями або двома чи більше одинокими особам. Визначений судом порядок користування квартирою порушує принцип рівності співвласників. Частка ОСОБА_1 є незначною, що не дозволяє йому виділити житлову кімнату площею 9,4 кв.м, адже норма житлової площі на одну особу встановлена частиною першою статті 47 ЖК УРСР в розмірі 13,65 кв. м, при цьому збільшується частка останнього і фактично становитиме 18,56 кв. м, з урахуванням користування підсобними приміщеннями на правах співвласника. ОСОБА_2 протягом останніх тридцяти років проживає в іншому житловому приміщенні разом зі своєю сім`єю та не має відношення до спірного майна, не проживав у ньому та не утримує. Тому виділення йому в користування кімнати порушує права ОСОБА_3 , яка піклувалась про це житло, здійснювала його ремонт та утримання. Крім того, зазначає, що при автоматизованому розподілі справи між суддями апеляційного суду було допущено порушення та безпідставно здійснено повторний автоматизований розподіл справи. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема, не було надано можливості висловити свої пояснення з приводу апеляційної скарги, задавати питання, виступити в судових дебатах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили про те, що касаційна скарга є безпідставною. Визначений судом порядок користування відповідає часткам співвласників та не порушує прав ОСОБА_3 . Доводи касаційної скарги про те, що відсутні підстави для виділення частки ОСОБА_2, у зв`язку з непроживанням у спірній квартирі не ґрунтуються на вимогах закону. Вимоги зустрічного позову свідчать про те, що ОСОБА_3 дійсно чинить перешкоди позивачам у користуванні своєю часткою квартири, ОСОБА_1, який є інвалідом І групи по зору вимушений проживати у родичів через неправомірні дії відповідача. Також судом вірно не було враховано інтереси ОСОБА_10, оскільки останній не є власником квартири. Вимоги зустрічного позову не підлягають задоволенню, оскільки буде порушено норми статті 358 ЦК України. Просили залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а судові рішення без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Суди установили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом державно-комунального майна Рівненської міської ради народних депутатів, згідно із наказом від 21 травня 1993 року № 254АБ ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, у зв`язку з чим відкрилася спадщина за законом. ОСОБА_1 відмовився від своєї частки у спадковому майні на користь сина - ОСОБА_11 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 03 березня 2015 року державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Ковалик А. Ю. № 2-68 ОСОБА_2 належить 2/9 частки вказаної квартири.
ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/9 частку вищезазначеної квартири не було видано у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житло, необхідних для оформлення спадщини, що підтверджується постановою державного нотаріуса Другої рівненської державної нотаріальної контори Ковалик А. Ю. про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Згідно статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.