Постанова
Іменем України
29 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 345/3402/15-ц
провадження № 61-30529св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року у складі судді Якимів Р. В. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Мелінишин Г. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він є власником будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,3441 кв. м для ведення особистого підсобного господарства, будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд, придбаних ним у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 1995 року.
Після придбання ним зазначеного майна відповідач зобов`язалась добровільно залишити своє зареєстроване місце проживання (спірний будинок), який належить йому на праві власності, однак таких дій не вчинила, на вимоги звільнити будинок не реагує та продовжує проживати в ньому.
Оскільки ОСОБА_2 добровільно відмовляється звільнити житловий будинок, факт проживання останньої в його будинку порушує його права як власника, передбачені статтями 316, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), ОСОБА_1 просив усунути перешкоди в користуванні будинком на АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 без надання їй іншого жилого приміщення.
Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком на АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 без надання їй іншого жилого приміщення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243,60 грн судового збору та 5 000,00 грн за надання юридичної допомоги.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, виходячи з положень статей 319, 321, 391 ЦК України, статті 150 ЖК Української РСР дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача не чинити позивачу перешкод в користуванні будинком, шляхом виселення з цього будинку ОСОБА_2 без надання їй іншого жилого приміщення.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру судових витрат та витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, сплачені у виді судового збору у розмірі 519,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 165,32 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат та витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів про проведення окремих процесуальних дій у справі поза судовим засіданням та витрати часу представником на ознайомлення з матеріалами справи в суді, тому належний позивачу розмір компенсації розраховується відповідно до часу, зафіксованого у журналі судових засідань.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що ОСОБА_2 не отримувала судову повістку про день, час і місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 була позбавлена права надати суду свої пояснення, як це передбачено частиною першою статті 27 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року. Участі в укладенні договору доручення від 31 травня 1994 року про уповноваження ОСОБА_6 на розпорядження її майном не брала та не підписувала цей правочин, як і не ставила свої особисті підписи в журналі реєстрації нотаріальних дій Калуської районної державної нотаріальної контори за 1994 рік, згідно з яким 31 травня 1994 року вчинено нотаріальну дію про реєстрацію довіреності.
На спростування вимог позивача вона мала наміри надати клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, однак реалізувати своє право не мала можливості, оскільки суд розглянув справу без її участі.
У провадженні Вищого спеціалізованого суду знаходиться справа за її позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 (провадження № 6-18674ск16).
У січні 2018 року ОСОБА_8 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди ухвалили їх на підставі належним чином оцінених доказів. Крім того, відповідач свідомо затягує виселення з належного йому житлового будинку, зловживаючи своїми процесуальними правами.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2017 року.
У статті 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справа передана до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суд першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, вони відповідають вимогам законодавства щодо законності та обґрунтованості.
Судами встановлено, що 13 січня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, який діяв на підставі доручення, посвідченого Калуською районною державною нотаріальною конторою 31 травня 1994 року за реєстром номером 878, від імені ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарською спорудою та земельної ділянки площею 0,3441 га для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчено державним нотаріусом Калуської районної державної нотаріальної контори 13 січня 1995 року та зареєстровано в реєстрі за номером Д5.
27 березня 1995 року ОСОБА_1 звернувся до Калуської районної державної нотаріальної контори, в якій просив передати заяву ОСОБА_2 про виселення з будинку, який належить йому на праві власності, протягом трьох місяців з дня одержання цієї заяви.
Зі змісту угоди, укладеної між сторонами терміном до червня 1996 року, ОСОБА_2 мала право проживати у будинку ОСОБА_1 та зобов`язувалась сплачувати комунальні послуги.
25 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір, згідно з яким відповідач зобов`язується звільнити житловий будинок, який є власністю ОСОБА_1, протягом одного місяця, вказавши, що договір прочитаний нею, в чому вона і розписується.
13 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про зобов`язання звільнити будинок протягом 10 днів з дня отримання вимоги та не чинити йому перешкод у здійсненні права власності.
У матеріалах справи міститься рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2016 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 13 січня 1995 року недійсним відмовлено.
На підставі матеріалів справи і належним чином оцінених доказів суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позовних вимоги ОСОБА_1 .
Разом з тим суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат та витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1