Постанова
Іменем України
29 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 489/1499/16-ц
провадження № 61-30907св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Лівінського І. В., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що з 24 вересня 1966 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, у якому за спільні кошти за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 14 листопада 1996 року ними на ім`я ОСОБА_4 придбана квартира АДРЕСА_1 . 08 грудня 1998 року шлюб між ними розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулася їхня донька ОСОБА_2, яка зазначила спадковим майном квартиру АДРЕСА_1 .
На думку позивача, дії ОСОБА_2 порушують її право на частку у майні подружжя, оскільки квартира є спільною сумісною власністю її та померлого колишнього чоловіка.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частини спірної квартири.
У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про залучення її до участі у справі як третьої особи з самостійними вимогами, а також просила прийняти до розгляду її позовну заяву до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про встановлення факту придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнання права особистої приватної власності на частку квартири.
Позовну заяву ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що з січня 1994 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_4, вони вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, придбавали спільно рухоме та нерухоме майно, але у встановленому законом порядку не зареєстрували шлюб.
14 листопада 1996 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . За твердженням ОСОБА_3 квартиру придбано за кошти, які кожний з них надав особисто: ОСОБА_4 - близько 4 000,00 дол. США, решту суми - 4 000,00 дол. США надала вона, позичивши ці кошти у друзів. За твердженням ОСОБА_3, ОСОБА_1 участі у придбанні спірної квартири не приймала, оскільки фактично з 1990 року припинила шлюбні відносини зі своїм чоловіком. До смерті ОСОБА_4 вони ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) разом проживали у спірній квартирі.
Посилаючись на викладене, з урахування уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просила встановити факт придбання спірної квартири за особисті доходи її та ОСОБА_4, об`єднані для набуття спільного майна, та визнати за нею право власності на 1/2 частки цієї квартири.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2016 року позов третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 275,60 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в дохід держави по 275,60 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що на час придбання квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_4 хоча й перебували у шлюбі, проте фактично припинили шлюбні відносини, разом не проживали, ОСОБА_1 не довела своєї участі у придбанні спірної квартири.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 довела, що на час придбання спірної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_4 фактично припинили шлюбні відносини, ОСОБА_1 не брала участі у придбанні квартири. Доводи ОСОБА_3 щодо рівності часток її та ОСОБА_4 щодо вкладення грошових коштів у придбання квартири сторонами первісного позову не спростовані. Встановлення факту придбання майна за спільні кошти поглинається вимогою ОСОБА_3 про визнання права власності, тому окремо встановленню не підлягає.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 27 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири, а також розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рівних частках на відшкодування судового збору за подання позову в загальному розмірі 3 915,04 грн - по 2 530,38 грн з кожної. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частках судовий збір в дохід держави в сумі 300,00 грн - по 150,00 грн з кожної. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не доведено, що спірна квартира придбана виключно за особисті кошти ОСОБА_4, тому спірна квартира за загальним правилом статей 22, 28 КпШС України є спільною власністю подружжя ОСОБА_1 і їхні частки у спільному майні є рівними.
Посилання ОСОБА_3 на пропущення ОСОБА_1 позовної давності суд апеляційної інстанції вважав безпідставним.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції неправильно застосував частину першу статті 17 Закону України "Про власність" та визнав за ОСОБА_3 право власності на половину спірної квартири без встановлення факту її власної участі у придбанні цього майна, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про доведеність ОСОБА_3 права на 1/2 частини спірної квартири та що таке право підтверджено набутими нею у борг коштами.
Сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без визначення ступеня участі ОСОБА_3 працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання за нею права власності на 1/2 частини спірного майна.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 27 квітня 2017 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не пропустила строк позовної давності при звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Заперечення на касаційну скаргу від учасників справи не надходили.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам законодавства щодо законності та обґрунтованості.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 24 вересня 1966 року до 08 грудня 1998 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 14 листопада 1996 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1 з 20 вересня 1972 року був прописаний за адресою: АДРЕСА_2 та виписаний з цієї квартири 05 січня 1999 року. З 16 лютого 1999 року ОСОБА_4 зареєстрований за адресою спірної квартири. За цією ж адресою з 30 березня 2007 року тимчасово зареєстрована ОСОБА_3, а з 28 лютого 2014 року - постійно.