Постанова
Іменем України
28 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 638/20603/16
провадження № 61-26089св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просив визнати борг за розпискою, складеною ОСОБА_2 10 серпня 2010 року, спільним боргом подружжя відповідачів та стягнути з останніх 310 000 доларів США.
Позов мотивовано тим, що на підставі договору позики, укладеного 10 серпня 2010 року у простій письмовій формі, шляхом складення ОСОБА_2 розписки, останній отримав у борг 310 000 доларів США на будівництво житла - трикімнатної квартири (за адресою:
АДРЕСА_1 ) та проведення в ній ремонту.
Зазначена сума боргу позивачу не повернута, жодних виплат не здійснено.
ОСОБА_2 набув у власність 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
За вказану квартиру ОСОБА_2 сплатив 2 084 175,00 грн, що на той час в еквіваленті за курсом Національного банку України становило більше 264 000 доларів США.
Крім того, ОСОБА_2 придбано меблі, побутову техніку, електротехніку, предмети інтер`єру, які розташовані у вказаній квартирі, та їх вартість станом на 08 грудня 2016 року складає 1 311 570 грн, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становило більше 50 000 доларів США.
Відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі, у зв`язку з чим позивач вважає, що боргове зобов`язання відповідача ОСОБА_2, що випливає із розписки від 10 серпня 2010 року, має бути визнано спільним боргом подружжя і розподілено між відповідачами в рівних частинах.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2017 року у складі судді Наумової С. М. позов задоволено.
Визнано борг у розмірі 310 000 доларів США, що складає 8 193 103,46 грн, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по Ѕ суми боргу, що виникла за розпискою від 10 серпня 2010 року у розмірі 155 000 доларів США, що складає 4 096 551,73 грн з кожного.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти, отримані за укладеним між позивачем та ОСОБА_2 договором позики у формі розписки від 10 серпня 2010 року були використані в інтересах сім`ї відповідачів на придбання житла - трикімнатної квартири (за адресою: АДРЕСА_1 ) та проведення у ній ремонту, у зв`язку з чим даний договір створює обов`язки для обох з подружжя. Частки кожного з подружжя, за загальним правилом, є рівними, що свідчить про рівність боргу кожного з подружжя перед кредитором.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині визнання боргу за розпискою від 10 серпня 2010 року спільним боргом подружжя, в частині стягнення Ѕ боргу з ОСОБА_3 скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутні підстави для визнання боргу за розпискою від 10 серпня 2010 року спільним боргом подружжя та для стягнення Ѕ боргу з ОСОБА_3, оскільки із змісту розписки від 10 серпня 2010 року вбачається, що ОСОБА_3 її не підписувала, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що остання у будь-якому вигляді надавала згоду на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового та взагалі була обізнана про зазначені обставини.
Матеріали справи не містять доказів того, що квартира та рухоме майно були придбані подружжям саме за спірні кошти, отримані ОСОБА_4 у позику, а відтак і того, що ці кошти використані ним в інтересах сім`ї. При цьому, ОСОБА_3 наполягала, що квартира, меблі, побутова техніка, електротехніка та предмети інтер`єру придбавалась за їхні, подружжя, власні кошти, заощадження та кошти від продажу майна. Зазначені твердження не спростовані належними та допустимими доказами під час розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з постановою апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи подав заяву про визнання позову, у якій він вказував, що оскільки власних доходів у нього з дружиною (відповідачем ОСОБА_3 ) було недостатньо для придбання власного житла, то лише завдяки отриманим у позику коштам в розмірі 310 000 доларів США у ОСОБА_1 згідно із розпискою від 10 серпня 2010 року було придбано житло для родини (3-кімнатну квартиру), у якому проведено ремонт. В зазначеній квартирі, яка була придбана за позичені кошти, були прописані (зареєстровані) з 2012 року ОСОБА_2 з дружиною та їхня повнолітня донька ( ОСОБА_5 ) з онуком ОСОБА_6
(з 2014 року).
Апеляційний суд безпідставно вказав, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 не надавала згоду на отримання позики у розмірі, що виходить за межі дрібного побутового, оскільки ОСОБА_3, проживаючи у квартирі та знаючи рівень доходів сім`ї на момент укладення правочину, не могла не знати про договір позики.
Відсутність у відповідачів власних доходів для придбання квартири підтверджений відповіддю Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 19 червня 2017 року стосовно отриманих ними доходів за період з 1998 року по 2016 року, а отже висновки апеляційного суду про недоведеність факту витрачання отриманих ОСОБА_7 коштів в інтересах сім`ї є безпідставними, оскільки квартира та рухоме майно були придбані подружжям саме за спірні кошти, отримані ОСОБА_2 у позику.
Крім того, заявник у касаційній скарзі послався на те, що в провадженні Харківського районного суду Харківської області розглядалася цивільна справа №638/15252/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, в якій серед позовних вимог ОСОБА_2 є визнання за ним права приватної власності на Ѕ частини квартири загальною площею 177 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, тоді як ОСОБА_3 у своїй зустрічній позовній заяві від 16 листопада 2017 року у вказаній справі ставить питання про визнання за нею права приватної власності в цілому на зазначених квартиру.
Заявник вважає, що оскільки договір позики був укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї, він створює обов`язки для другого з подружжя, тому обов`язок по повернення боргу перед кредитором слід покласти на кожного з подружжя у рівних частках.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_3, заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.