Постанова
Іменем України
19 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 534/2008/16-ц
провадження № 61-24768св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Єврокар Україна",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" (далі - ТОВ "Єврокар Україна") про визнання недійсним договору фінансового лізингу та застосування наслідків недійсності договору.
Позовна заява мотивована тим, що 04 жовтня 2016 року між позивачем та ТОВ "Єврокар Україна" було укладено договір фінансового лізингу № 0046. Предметом лізингу згідно цього договору є транспортний засіб, а саме: автомобіль ZAZ Forza, вартість предмету лізингу становить 7 490,42 доларів США. На виконання умов цього договору позивач сплатив відповідачу кошти в розмірі 44 965,08 грн як авансовий платіж за договором та 13 685,00 грн комісії за організацію договору. Однак після підписання оспорюваного договору та передачі зазначених коштів відповідачу, останній повідомив позивача про те, що вказаний у договорі автомобіль не може бути придбаним лізингодавцем та переданим у власність лізингоотримувача, а сплачені ним кошти поверненню не підлягають. На думку позивача, цей договір було укладено з численними порушеннями норм законодавства, що порушує його права та охоронювані законом інтереси.
У зв`язку з викладеним позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 04 жовтня 2016 року № 0046, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Єврокар Україна"; зобов`язати відповідача повернути авансовий платіж у розмірі 44 965,08 грн та комісію за організацію договору у розмірі 13 685,00 грн; стягнути витрати за надання правової допомоги в розмірі 20 000,00 грн та судовий збір.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 березня 2017 року позов задоволено повністю.
Визнано договір фінансового лізингу від 04 жовтня 2016 року № 0046, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Єврокар Україна", недійсним.
Стягнуто з ТОВ "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 авансовий платіж у розмірі 44 965,08 грн.
Стягнуто з ТОВ "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 комісію за організацію договору фінансового лізингу від 04 жовтня 2016 року № 0046 у розмірі 13 685,00 грн.
Стягнуто з ТОВ "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1 378,00 грн.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу від 04 жовтня 2016 року № 0046 нотаріально не посвідчений, тобто є нікчемним, та містить несправедливіумови, які у порушення принципу недобросовісності встановлюють істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, наносять шкоду споживачеві.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ"Єврокар Україна" задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 21 березня 2017 року змінено.
Виключено з мотивувальної частини рішення посилання на частину першу статті 227 ЦК України як підставу визнання недійсним договору фінансового лізингу від 04 жовтня 2016 року № 0046, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Єврокар Україна".
У іншій частині рішення суду першої інстанції від 21 березня 2017 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 227 ЦК України, оскільки не взяв до уваги, що на час укладання оспорюваного договору ТОВ "Єврокар Україна" мало право надавати послуги з фінансового лізингу, що підтверджується публічною інформацією з Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та довідкою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфери ринків фінансових послуг від 14 червня 2016 року. Однак неправильний висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу на правильність вирішення справи по суті не впливає.
У червні 2017 року ТОВ "Єврокар Україна" подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, на думку скаржника, неповно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Вказує, що нормами спеціального законодавства України нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу взагалі не передбачено, а стаття 799 ЦК України, яка передбачає нотаріальне посвідчення договорів найму транспортного засобу з фізичною особою, є не спеціальною нормою, а загальною, яка не може бути застосована до правовідносин фінансового лізингу. На підставі викладеного, чинне законодавство не вимагало нотаріального посвідчення договорів лізингу на момент його укладення, а тому підстав для визнання нікчемним спірного договору з підстав його непосвідчення в нотаріальному порядку немає. Спірний договір є дійсним в силу дотримання вимог закону про його письмову форму та досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов цього договору.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди встановили, що 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Єврокар Україна" у простій письмовій формі укладено договір фінансового лізингу
№ 0046, згідно якого Лізингодавець взяв на себе зобов`язання придбати у власність предмет лізингу - автомобіль ZAZ Forza Standart +, об`єм двигуна 1,5, механічна коробка передач, передньоприводний, та передати його у користування Лізингоодержувачу на строк та умовах, встановлених у договорі.
Згідно пункту 8.2. статті 8, пунктів 9.1., 9.2., 9.7. статті 9 договору та Додатку № 1 вартість предмета лізингу погоджено сторонами у розмірі 7 490,42 доларів США, що згідно обмінного курсу долара США до української гривні на дату укладення договору становить 195 500,00 грн. з ПДВ; авасовий платіж визначено в розмірі 23% вартості предмета лізингу - 1 722,80 доларів США, щомісячний авансовий платіж - 143,57 доларів США, комісія за організацію договору встановлена у розмірі 7% вартості предмета лізингу - 524,33 доларів США, комісія за передачу - 3% вартості предмета лізингу, що становить 224,71 доларів США.
Відповідно до пункту 1.7. статті 1 договору фінансового лізингу предмет лізингу передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.4. статті
9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у пункті 9.5. статті 9 даного Договору.
З пункту 12.1. статті 12 договору вбачається, що у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу на вимогу лізингоодержувача поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу. Комісія за організацію договору в такому випадку лізингоодержувачу не повертається.
На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив ТОВ "Єврокар Україна" 13 685,00 грн комісії за організацію договору та 44 965,08 грн авансового платежу, що підтверджується відповідними квитанціями від 04 жовтня
2016 року та 06 жовтня 2016 року та відповідачем у справі такий факт не заперечується.
Також судами було встановлено, що в подальшому ТОВ "Єврокар Україна" повідомила ОСОБА_1 про неможливість виконання умов договору та купівлі предмету лізингу у специфікації, визначеній договором, а також про те, що відповідно до умов Договору сплачені кошти не підлягають поверненню.
27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Єврокар Україна" з письмовою вимогою (повідомленням) про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених коштів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правовідносини, які виникають у зв`язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України, Законом України "Про фінансовий лізинг", Законом України "Про захист прав споживачів".
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).