Постанова
Іменем України
28 серпня 2019 року
м. Київ
справа №158/689/16
провадження №61-29998св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Ківерцівська міська рада Волинської області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2017 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ківерцівської міської ради Волинської області (далі - Ківерцівська міська рада), ОСОБА_2, в якому просила: визнати недійсним рішення Ківерцівської міської ради від 22 серпня 1997 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність на постійне користування" в частині безкоштовної передачі для ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0754 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт від 14 лютого 1997 року про право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0754 га у встановлених межах за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що позивач має право на земельну ділянку у АДРЕСА_2, яка була надана для будівництва житлового будинку згідно рішення Ківерцівської міської ради від 10 липня 1969 року. Після смерті чоловіка ОСОБА_3 позивач успадкувала частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, та повторно отримала право на користування земельною ділянкою.
Відповідно до земельно-шнурової книги міської ради у користуванні позивача є 0,06 га. Разом з тим, у 2016 році їй стало відомо, що рішенням Ківерцівської міської ради від 20 лютого 2015 року затверджено нову технічну документацію на земельну ділянку ОСОБА_2, відповідно до якого розширено межі та збільшено площу земельної ділянки останньої, фактична площа якої становить 0,725 га, а в її державному акті зазначена площа 0,0754 га.
Невідповідність фактичної площі до площі, зазначеної у державному акті було предметом спору між ОСОБА_2 і Ківерцівською міською радою, яка відмовила у розширенні меж земельної ділянки ОСОБА_2 Однак, відповідно до рішення Ківерцівської міської ради від 20 лютого 2015 року ОСОБА_2 узаконила площу 0,0754 га, яка була приватизована на підставі рішення міської ради від 22 серпня 1997 року.
Розширення меж і збільшення площі земельної ділянки ОСОБА_2 на 0,0029 га відбулося за рахунок земельної ділянки позивача, яка зменшена на таку саму площу. При цьому рішенням від 20 лютого 2015 року порушено межу, яку вона погоджувала, про що зазначено у державному акті ОСОБА_2 і акті погодження меж від 09 лютого 1997 року. Позивач вказує, що звернулась в суд із позовом про скасування рішення від 20 лютого 2015 року, однак у задоволені позову їй відмовлено.
Рішення міської ради від 22 серпня 1997 року позивач оскаржує з тих підстав, що в ньому помилково встановлена площа земельної ділянки відповідача 0,0754 га. Саме це рішення Ківерцівської міської ради стало причиною порушення прав позивача на землю та на його підставі було прийнято рішення міської ради від 20 лютого 2015 року. Крім того, право позивача на землю порушено рішенням Ківерцівської міської ради від 20 лютого 2015 року, оскільки на користь ОСОБА_2 відійшли належні їй 0,0029 га земельної ділянки. Вказане рішення прийнято на забезпечення виконання рішення Ківерцівської міської ради від 22 серпня 1997 року, у якому зазначена площа 0,0754 га. Таким чином, рішення від 22 серпня 1997 року і державний акт від 14 лютого 1997 року порушили право позивача на землю.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 29 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки рішеннями суду у інших справах за участю тих самих осіб встановлено, що жодні права чи інтереси суміжних землекористувачів, в тому числі ОСОБА_1, внаслідок виготовлення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 земельної документації та уточнення цифрових значень меж земельної ділянки, не порушуються.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанції не враховано, що права позивача на землю порушено. Так, ОСОБА_1 набула право користування земельною ділянкою згідно вимог закону. Рішенням Ківерцівського районного суду від 19 липня 2010 року в іншій справі вищезазначені обставини були встановлені. Також цим рішенням встановлено факт наявності помилки у площі 0,0754 га земельної ділянки ОСОБА_2 Однак рішення було скасоване судом апеляційної інстанції, який ухвалив нове рішення від 24 листопада 2010 року про відмову у позові. Таке рішення апеляційний суд мотивовано тим, що ОСОБА_1 не оформила права власності або користування своєю земельною ділянкою, відповідно до вимог статті 125 ЗК України.
Заявник вважає, що мотив, зазначений апеляційним судом не відповідає нормам матеріального права, оскільки ОСОБА_1 набула право на землю до набрання чинності діючого кодексу і стаття 125 ЗК України не має зворотної сили.
Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не враховано факту порушення порядку встановлення та відновлення меж земельної ділянки, оскільки згідно технічної документації від 1997 року для приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 була встановлена і погоджена межа між земельною ділянкою ОСОБА_2 та ділянкою ОСОБА_1 Ця межа була позначена точками Г-Д у плані державного акту ОСОБА_2 . Отже, спірна межа встановлена у технічній документації від 1997 року на земельну ділянку ОСОБА_2 та у її державному акті, а суди помилково послались на те, що межі земельної ділянки ОСОБА_1 в натурі не встановлювалися.
Як землекористувач, ОСОБА_1 має право на захист своєї земельної ділянки в порядку статті 152 ЗК України, разом з тим, суд не забезпечив цього права, а обставина незаконного вилучення у ОСОБА_1 частини земельної ділянки залишилась поза увагою судів.
Судами не враховано факт порушення порядку внесення змін у технічну документацію. В даному випадку нова технічна документація була виготовлення на замовлення ОСОБА_2 без дозволу міської ради, у зв`язку з чим була прихована обставина про помилковість у площі 0,0754 га земельної ділянки ОСОБА_2 . Крім того, законом не передбачені підстави для розширення меж та збільшення площі наданої земельної ділянки, тому розширення меж і збільшення площі земельної ділянки у 1997 році та у 2015 році є незаконними. Помилка у площі 0,0754 га є очевидною, а право ОСОБА_2 на 0,0754 га є надуманим.
Суди попередніх інстанцій не розглянули і не дали оцінки обставинам та доказам, на які посилається ОСОБА_1, а посилання судів на вирішення спірних обставин в інших судових рішеннях є помилковим.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі наведених норм, касаційну скаргу разом з цивільною справою передано до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 6 Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного позивачем рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2, передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.
Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), у тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу(частини четверта статті 6 ЗК України 1990 року).