Постанова
Іменем України
28 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 357/759/17
провадження № 61-28002св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Білоцерківська міська рада Київської області, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3,
третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Коцюрби О. П., Лівінського С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що у період з 14 вересня 2004 року до 12 грудня 2016 року він та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, виховували доньку ОСОБА_5 від першого шлюбу - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 , були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки.
Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, після її смерті виникла необхідність у встановленні факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу для набуття статусу особи, яка відповідно до норм Сімейного кодексу України (далі - СК України) має право бути усиновлювачем щодо неповнолітньої ОСОБА_7 та для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час проживання з ОСОБА_5
Звертав увагу на те, що за час спільного проживання з ОСОБА_5 вони разом мешкали у квартирі АДРЕСА_1, підтримували подружні стосунки, за спільні кошти придбали меблі та предмети домашнього вжитку, проводили ремонтні роботи в квартирі. Також, під час спільного проживання ними в 2009 році придбано автомобіль марки Mitsubishi Pajero, державний реєстраційний номер
НОМЕР_1 , у 2015 році придбано кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_2 та в 2016 році - квартиру АДРЕСА_3 . Дочку ОСОБА_5 - ОСОБА_8 він вважає своєю дочкою, оскільки виховував її з дитинства.
Посилаючись на наведене, позивач просив встановити факт спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період
з 14 вересня 2004 року до 12 грудня 2016 року.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 травня
2017 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з грудня 2005 року до 12 грудня 2016 року. У задоволенні решти позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт спільного проживання з ОСОБА_5, ведення спільного господарства та виховання дочки ОСОБА_5 - ОСОБА_9, яка вважає позивача своїм батьком.
Разом з тим, судом першої інстанції зазначено, що з наданих ОСОБА_1 письмових доказів убачається, що спільне господарство позивач та ОСОБА_5 почали вести з грудня 2005 року, а тому вважав за можливе встановити факт їх спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме з цього періоду по день смерті ОСОБА_5, оскільки факту їх спільного проживання з вересня 2004 року позивачем не доведено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2017 рокускасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у спірний період. Посилання позивача на те, що за час спільного проживання він та ОСОБА_5 за спільні кошти придбали автомобіль, кімнату в гуртожитку та квартиру спростовуються доказами, з яких вбачається, що кімната в гуртожитку була набута ОСОБА_5 на підставі договору дарування, а квартира і автомобіль були придбані та зареєстровані на ім`я ОСОБА_5 . При цьому при посвідченні договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_3 від 08 червня 2015 року ОСОБА_5 вказала, що кошти, за які придбано цю квартиру, є її особистою приватною власністю
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду Київської області від 21 серпня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вказує на те, що апеляційним судом безпідставно скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який надав належну оцінку доказам, проте апеляційний суд зазначив про їх недопустимість без будь-якої мотивації. Апеляційним судом не зазначено в чому полягало неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріально права чи порушення норм процесуального права, що стало підставою для скасування рішення міськрайонного суду. Також апеляційним судом не надано належної оцінки доводам відповідача, викладених в апеляційній скарзі щодо того, що позивач лише працював у ОСОБА_5 водієм та продавцем, в сукупності з доказами спільного відпочинку, підтвердженого свідками факту, що дитина померлої ОСОБА_5 називає його батьком та іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначила про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду, оскільки у касаційній скарзі відсутні посилання на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а доводи зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2016 року провадження № 61-28002ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.