Постанова
Іменем України
28 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 530/374/16-ц
провадження № 61-25122св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне підприємство "Картопля Полтавщини",
третя особа - реєстраційна служба Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року у складі судді Должка С. Р., рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2016 року у складі колегії суддів Карпушина Г. Л., Винниченка Ю. М., Пилипчук Л. І. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Мартєва С. Ю., Хіль Л. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства "Картопля Полтавщини" (далі - ПП "Картопля Полтавщини"), третя особа - реєстраційна служба Зінківського районного управління юстиції у Полтавській області, про визнання додаткової угоди від 28 квітня 2015 року недійсною та розірвання договору оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_2, після смерті якого вона у встановлений законом строк прийняла в спадщину земельну ділянку площею 3,4452 га, що розташована на території Бірківської сільської ради Зінківського району Полтавської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після отримання спадщини вона дізналась, що її батьком, ще за життя, 03 квітня 2007 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки з ПП "Картопля Полтавщини" терміном на 10 років.
ОСОБА_1 не бажала продовжувати орендні відносини з ПП "Картопля Полтавщини", тому на підставі пункту 40 договору оренди звернулась до відповідача з вимогою про розірвання договору оренди від 03 квітня
2007 року, однак їй було повідомлено, що її батьком 28 квітня
2015 року підписано додаткову угоду про внесення змін до договору оренди, якою було продовжено строк дії даного договору та внесено зміни до пункту 40 договору. Проте її батько не міг підписати вказану додаткову угоду, оскільки на момент її підписання та до самої смерті він знаходився в Полтавській установі виконання покарань № 23.
ОСОБА_1 просила визнати додаткову угоду, укладену 28 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП "Картопля Полтавщини", недійсною; розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ПП "Картопля Полтавщини" і зареєстрований 26 червня 2007 року; стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.
Розірвано договір оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та ПП "Картопля Полтавщини", що зареєстрований в Зіньківському районному відділі центру ДЗК при Держкомземі України від
26 червня 2007 року за № 040755500363.
Стягнуто з ПП "Картопля Полтавщини" на користь ОСОБА_1 551,21 грн сплаченого судового збору.
У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як новий власник земельної ділянки на підставі пункту 40 договору оренди землі скористалась своїм правом на розірвання договору. При цьому ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що підпис на додатковій угоді від 28 квітня 2015 року не належить її померлому батьку - ОСОБА_2 .
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2016 року апеляційну скаргу ПП "Картопля Полтавщини" задоволено.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня
2016 року в частині задоволених позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року укладеного між ОСОБА_2 та ПП "Картопля Полтавщини", що зареєстрований в Зіньківському районному відділі ДЗК при Держкомземі України від 26 червня 2007 року за
№ 040755500363 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 26 червня 2007 року, апеляційний суд виходив з того, що додаткова угода, яка була укладена 28 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ПП "Картопля Полтавщини" судом недійсною визнана не була, а тому при розгляді спору між сторонами підлягає застосуванню положення пункту 40 договору (в редакції від 28 квітня 2015 року), яка не передбачає перехід права власності на орендовану земельну ділянку, як підставу для розірвання договору.
В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачкою того, що підпис на додатковій угоді від 28 квітня 2015 року не належить її померлому батьку - ОСОБА_2 .
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня
2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди недійсною та ухвалено в цій частині нове рішення.
Визнано додаткову угоду від 28 квітня 2015 року про внесення змін до договору оренди від 03 квітня 2007 року, зареєстрований 26 червня 2007 року за № 040755500363, укладену між ОСОБА_2 та ПП "Картопля Полтавщини" недійсною.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2016 року скасовано.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові та згідно зі статтею 318 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) рішення апеляційного суду Полтавської області від
18 липня 2016 року, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання додаткової угоди недійсною, апеляційний суд виходив із того, що батько позивача - ОСОБА_2, у квітні - травні 2015 року утримувався у Полтавській установі виконання покарань № 23, за цей час не отримував та не направляв листи чи іншу кореспонденцію. При цьому матеріали справи не містять доказів, які б вказували на можливість підписати ОСОБА_2 додаткову угоду через представника.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року касаційну скаргу ПП "Картопля Полтавщини" задоволено частково.
Рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня
2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткову угоду до договору оренди залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткову угоду від 28 квітня 2015 року до договору оренди від 03 квітня 2007 року, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено беззаперечними належними та допустими доказами того факту, що додаткова угода була підписана не її батьком, а іншої особою. При цьому, колегія суддів взяла до уваги висновок експертизи від 10 серпня 2017 року № 1444.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 07 червня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до
ПП "Картопля Полтавщини" про визнання додаткової угоди від 28 квітня
2015 року недійсною, скасувати рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2017 року та визнати недійсною додаткову угоду від
28 квітня 2015 року, укладену між ОСОБА_2 та ПП "Картопля Полтавщини" про внесення змін до договору оренди від 03 квітня 2007 року, якою було продовжено строк дії даного договору, а також внесено зміни до пункту 40 договору, яким регламентувався порядок розірвання договору у разі переходу права власності на земельну ділянку, вирішити питання щодо розподілу судових витрат, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що підпис у додатковій угоді виконано саме ОСОБА_2 є хибним, оскільки висновок експертизи від 10 серпня 2017 року № 1444 не містить чіткої відповіді стосовно того, хто саме здійснив підпис. Апеляційний суд взявши до уваги вказаний висновок експертизи, не надав уваги іншим доказам наявних у матеріалах справи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 на момент підписання спірного додаткового договору перебував у місцях позбавлення волі. Доручення на вчинення від його імені підпису нікому не надавав. Листування з ним не відбувалось.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Зіньківського районного суду Полтавської області.
У грудні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Розпорядженням від 10 червня 2019 року № 642/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-25122св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.