ОКРЕМА ДУМКА
Справа № 643/18788/15-ц
Провадження № 14-93цс19
суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року, прийнятої за наслідком розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Московський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
1. 04 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено рамкову угоду №SMERS00721, в рамках якої згідно з договором про надання траншу № SME0009446, банк надав позичальнику кредит в сумі 74 тис. доларів США на строк користування 180 місяців зі сплатою процентів в розмірі 14 % річних для придбання нерухомого майна для його подальшого використання у підприємницькій діяльності.
2. У цей же день між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №SMERS00721/1, за яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , яка на той час належала ОСОБА_1 .
3. Відповідно до акта державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Машкіної І. О. про реалізацію предмета іпотеки, при примусовому виконанні виконавчого листа у справі № 6-310/10 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» заборгованості за кредитним договором № SMERS00721 для задоволення вимог банку звернуто стягнення на спірну квартиру, яка передана в іпотеку банку відповідно до договору іпотеки від 04 березня 2008 року.
4. 24 вересня 2015 року ОСОБА_2 придбав спірну квартиру на електронних прилюдних торгах з примусової реалізації предмета іпотеки.
5. Його право власності на вказану квартиру підтверджується свідоцтвом про право власності від 13 листопада 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Є. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1791.
6. Відповідно до довідки Комунального підприємства «Житлокомсервіс» відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з 11 травня 2011 року, а відповідач ОСОБА_7 з 17 лютого 2015 року зареєстровані у спірній квартирі.
7. 18 листопада 2015 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направлено відповідачам вимоги про звільнення спірної квартири протягом одного місяця. Вказані вимоги отримані 26 листопада 2015 року, проте відповідачі не звільнили квартиру у добровільному порядку.
РУХ СПРАВИ
8. У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення із квартири та зняття з реєстраційного обліку.
9. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 13 листопада 2015 року приватним нотаріусом Горішнім Є. В., реєстровий номер 1791, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
10. Свідоцтво про право власності на спірну квартиру видано на підставі акта державного виконавця від 6 жовтня 2015 року про реалізацію предмета іпотеки (квартири АДРЕСА_1 ) в результаті проведення електронних торгів 24 вересня 2015 року, переможцем яких є позивач. На час проведення електронних торгів спірна квартира належала ОСОБА_1 .
11. Відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, добровільно звільнити її не бажають, тому позивач позбавлений можливості потрапити у власне житло.
12. З урахуванням викладеного позивач просив суд: усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення та зняти їх з реєстраційного обліку.
13. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2018 року, позов задоволено частково. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення відповідачів із вказаної квартири. В іншій частині позов залишено без задоволення.
14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини щодо виселення новим власником осіб, що втратили право власності та право користування жилим приміщенням, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України). Норми ж статті 40 Закону України від 4 червня 2003 року «Про іпотеку» № 898-IV (далі - Закон «Про іпотеку») та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) регулюють питання виселення з жилого приміщення в процесі звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а тому зазначені норми до спірних правовідносин не застосовуються. Окрім того, позивач не є іпотекодержателем спірної квартири, набув її у власність як покупець, тому на підставі статті 391 ЦК України має право усунути перешкоди у користуванні належною йому власністю шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
15. Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час ухвалення рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються положення статті 40 Закону «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР, і виходив з того, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Виселення без надання іншого жилого приміщення допускається в порядку виключення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою відповідного жилого приміщення. Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 передав в іпотеку квартиру, придбану за рахунок кредиту, тому висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позову та виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання іншого постійного житла є правильними.
16. У березні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
17. Касаційну скаргу мотивував тим, що відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяються з житлових приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, окрім випадку коли житло придбано за рахунок кредиту. Однак спірна квартира відповідачів придбана за особисті, а не кредитні кошти, що встановлено судовими рішенням у іншій справі. Виселення відповідачів зі спірної квартири позбавляє їх гарантованого Конституцією України права на житло.
18. У травні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відзив мотивував тим, що спірна квартира придбана за кредитні кошти, а тому вимоги щодо виселення відповідачів із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення є обґрунтованими.
19. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо застосування статті 40 Закону «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15 та від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Ухвалюючи постанову від 05 червня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду послалася на те, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР. При цьому виходила з такого:
20.1. Частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
20.2. Верховний Суд України у своїх постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15 та від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 висловив правовий висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
20.3. Правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.
20.4. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 28 вересня 1995 року у справі «Сколло проти Італії» («Skollo v Italy») дійшов висновку, що необхідно зважати на той факт, що держава може приймати будь-які закони, які вважатиме за потрібне для встановлення контролю за використанням власності відповідно до суспільних інтересів. Відповідні закони, на думку Суду, частіше за все приймаються у сфері забезпечення громадян житлом. З метою реалізації такої політики законодавчий орган має користуватися розсудом у широких межах як у питанні визначення наявності проблеми, що викликає занепокоєність суспільства, так і у питанні вибору детальних заходів та запровадження механізму для їх реалізації. ЄСПЛ зазначив, що погоджується на здійснення контролю за правом власності за умови, що відповідний контроль має під собою «розумні підстави» (пункт 28 Рішення).
20.5. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статтю 109 ЖК УРСР викладено саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верств населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом.
20.6. Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
20.7. Як встановлено судами, ОСОБА_9 придбав квартиру АДРЕСА_1 на електронних торгах при здійсненній державним виконавцем стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження.
20.8. Станом на 24 вересня 2015 року електронні торги повинні були проводитися з дотриманням вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, та Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5, відповідно до положень якого державний виконавець був зобов`язаний надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім`ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження, пов`язані з його придбанням.
20.9. Неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника.
20.10. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет