У Х В А Л А
09 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/12968/17
Провадження № 12-120гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Кібенко О. Р.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/12968/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Євробанк" (далі - ПАТ "Комерційний банк "Євробанк")
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ті Енд Сі" (далі - ТОВ "Ті Енд Сі")
про визнання недійсним одностороннього правочину,
за касаційною скаргою ТОВ "Ті Енд Сі"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 лютого 2019 року,
У С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2017 року ПАТ "Комерційний банк "Євробанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аваль-Брок" (далі - ТОВ "Аваль-Брок; в подальшому змінено назву на ТОВ "Ті Енд Сі") про визнання недійсним одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме вимог ПАТ "Комерційний банк "Євробанк" до ТОВ "Аваль-Брок" щодо сплати боргу за договором кредиту № ЮЛ-114/2011-К від 29 червня 2011 року у сумі 3 481 458, 85 грн та за договором кредиту № ЮЛ-36/2011-К від 25 лютого 2011 року у сумі 9 750 000 грн, укладеними між ТОВ "Аваль-Брок" та ПАТ "Комерційний банк "Євробанк", та вимог ТОВ "Аваль-Брок" до позивача у розмірі 13 231 485, 85 грн за договором позики від 23 травня 2016 року, укладеним відповідачем з компанією Janolio Holdings Limited у вигляді поданої заяви № 16/06/68 від 15 червня 2016 року про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Господарський суд міста Києва рішенням від 09 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду іншої справи № 910/14503/16 судами надавалася оцінка односторонньому правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою № 16/06/68 від 15 червня 2016 року, та встановлено, що даний правочин є правомірним та таким, що вчинений з додержанням вимог законодавства. Водночас, звертаючись з позовом у даній справі, позивач наводить аналогічні підстави недійсності одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог й ним не доведено обставин недійсності одностороннього правочину, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 27 лютого 2019 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року та ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Апеляційний господарський суд послався на те, що оскільки у цій справі зобов`язання сторін за договорами кредиту та кредитної лінії підлягають виконанню у гривні, а за договором позики та договором банківського вкладу (депозиту) - у доларах США, то такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що гривня та долар США, хоч і є грошовими коштами, є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними. За таких обставин, односторонній правочин про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить актам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість позову. Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у справі № 914/3217/16.
У березні 2019 року ТОВ "Ті Енд Сі"звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову, а також на помилкове врахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 28 травня 2019 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 18 липня 2019 року та на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Згідно з частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною із іншою вимогою про сплату грошей. Адже гроші, як предмет задоволення майнової вимоги, мають ознаку замінності, абсолютної еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші грошові операції (аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/13547/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 922/1552/18).
За пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак суд не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх усе ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.