Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 643/5386/17
провадження № 61-2699св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Колтунової А. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного 15 травня 2013 року договору б/н, відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно умов та правил договір складається із заяви позичальника та умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до умов погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно умов.
Взяті на себе зобов`язання банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти. Відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим банк звернувся із позовом.
АТ КБ "ПриватБанк" просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 33 306,92 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року у складі судді: Сиротникова Р. Є., у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем грошових коштів за ним, розміру заборгованості.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове. Позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 травня 2013 року у сумі 31 244,69 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що кредитний договір було укладено шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання, де вказано, що заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг. Відповідно до укладеного договору № б/н від 15 травня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач зобов`язань за кредитним договором не виконав, тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність передбачених підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 31 244 грн, яка складається з: 13 587,68 грн - заборгованість за кредитом, 5 274,06 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом, 12 382,95 грн - пеня. Оскільки штраф і пеня нараховані за одні і ті ж порушення, то апеляційний суд зазначив, що вимоги про стягнення з боржника одночасно штрафу та пені є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, що узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.
Посилання ОСОБА_1 на те, що заборгованість за кредитним договором виникла внаслідок шахрайський дій третіх осіб суд відхилив, оскільки відповідальність за транзакції, які відбулися 16 січня 2016 року покладається на відповідача, внаслідок несумлінного виконання клієнтом умов зберігання конфіденційної інформації.
Аргументи учасників справи
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Харківської області від 6 грудня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржене рішення та залишити рішення суду першої інстанції без змін. При цьому посилається на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів отримання відповідачем коштів із карти, крім того відповідач оспорює факт укладення кредитного договору. Зазначає, що кошти були зняті з карти внаслідок шахрайський дій третіх осіб суд 16 січня 2016 року, а не внаслідок дій ОСОБА_1 Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував позовну давність до заявлених вимог. ОСОБА_1 не підписував умов та правил надання банківських послуг, а тому вони не є складовою договору.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення апеляційного суду оскаржується тільки в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 15 травня 2013 року у сумі 31 244,69 грн. В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Апеляційний суди встановив, що 15 травня 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Платіжну картку ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1 відповідач отримав 26 липня 2014 року.
Відповідно до укладеного договору № б/н від 15 травня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідач зобов`язань за кредитним договором не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 31 244 грн, яка складається з: 13 587,68 грн - заборгованість за кредитом, 5 274,06 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом, 12 382,95 грн - пеня.
При скасуванні рішення суду першої інстанції та частковому задоволенні позову суд апеляційної інстанції зробив висновок, що кредитний договір було укладено шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання, де вказано, що заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг. Відповідно до укладеного договору № б/н від 15 травня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач зобов`язань за кредитним договором не виконав, тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність передбачених підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 31 244 грн, яка складається з: 13 587,68 грн - заборгованості за кредитом, 5 274,06 грн - заборгованості по процентах за користування кредитом, 12 382,95 грн - пені. Оскільки штраф і пеня нараховані за одні і ті ж порушення, то апеляційний суд зазначив, що вимоги про стягнення з боржника одночасно штрафу та пені є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, що узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.
Колегія суддів частково не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).