Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 352/1589/16-ц
провадження № 61-14601св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач за первісним позовом (відповідач зустрічним позовом) - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2017 року у складі судді: Хоминець М. М. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Василишин Л. В., Мелінишин Г. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння і земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 перебував у шлюбі з 1973 року по липень 1998 року. За період шлюбу ними набуто майно - будинковолодіння по АДРЕСА_1 яке є спільною сумісною власністю подружжя.
У 2016 році йому стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_2 згідно договорів купівлі-продажу від 08 листопада 2012 року зазначене домоволодіння та земельну ділянку площею 0,1553 га надану для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель відчужила відповідачу ОСОБА_3 .
Позивач вказував, що будинковолодіння та земельна ділянка належать йому та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, а також те, що ОСОБА_2 вважала, що уклала з ОСОБА_3 договір довічного утримання, а не договір купівлі продажу майна
ОСОБА_1 просив визнати недійсними укладені 08 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори купівлі-продажу домоволодіння і земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, укладаючи у нотаріуса на користь ОСОБА_3 договори, вважала, що укладає договір довічного утримання, будучи перестарілою та хворою людиною та маючи у власності єдиний житловий будинок та земельну ділянку не могла відчужити їх шляхом укладення договору купівлі-продажу, окрім того будь-яких коштів від ОСОБА_3 за цими договорами не отримувала.
ОСОБА_2 просила визнати недійсними договори купівлі-продажу домоволодіння і земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, укладених між нею та ОСОБА_3 08 листопада 2012 року.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 10 травня 2017 року цивільні справи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недійсним в Ѕ частині домоволодіння АДРЕСА_1 договір купівлі-продажу домоволодіння від 08 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2525. Визнано недійсним в Ѕ частині земельної ділянки площею 0,1553 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої по АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2528. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння від 08 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2525. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2528.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1553 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд набуті ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час шлюбу і, незважаючи на розірвання шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, а тому розпорядження таким майном повинно здійснюватися за згодою ОСОБА_1 як співвласника даного майна. Тому суд першої інстанції зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5 та визнання недійсними в Ѕ частині договорів купівлі-продажу будинковолодіння та земельної ділянки, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_2 при укладенні оспорюваних договорів помилялася щодо правової природи та змісту укладених правочинів, їх наслідків, прав та обов`язків сторін, оскільки вважала, що укладає саме договори довічного утримання. Також суд зазначив, що у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт, на який посилалась ОСОБА_3, що ініціатором укладення оспорюваних договорів була ОСОБА_2 Оспорювані договори купівлі-продажу не відповідали внутрішній волі ОСОБА_2, яка, будучи перестарілою і хворою людиною, маючи у власності єдиний житловий будинок і земельну ділянку, погодилась на складання заповіту, а згодом на укладення договорів довічного утримання на користь ОСОБА_3, а не на відчуження майна на користь ОСОБА_3 шляхом продажу. Свідченням того, що мова йшла саме за договори довічного утримання, які відповідали внутрішній волі позивача, є обставина, яку підтвердила у судовому засіданні сама відповідачка, щодо існування домовленості про те, що позивач залишається проживати у будинку до своєї смерті, а відповідач їй постійно допомагає і поховає. ОСОБА_2 помилилася щодо природи правочинів, прав та обов`язків сторін, договори не прочитала, так як читає погано (може читати лише з лупою), нотаріус не оголошувала їй зміст договорів, договорів їй не надала.
Суд першої інстанції відхилив твердження ОСОБА_3 про пропуск позивачами позовної давності з огляду на те, що ОСОБА_6 лише у жовтні 2016 року стало відомо, що колишня дружина згідно оспорюваних договорів купівлі-продажу від 08 листопада 2012 року відчужила домоволодіння і присадибну земельну ділянку ОСОБА_3 ; що ОСОБА_2 у 2016 року дізналась про фактичний зміст договорів, що були нею укладені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Тисменицького районного суду від 02 листопада 2017 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та постановлено у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними: договору купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 08 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М. та зареєстрований у реєстрі за № 2525; договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1553 га по АДРЕСА_1 від 08 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М., зареєстрованого у реєстрі за № 2528, відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після розірвання шлюбу у 1998 році ОСОБА_1 не звертався із позовом про поділ майна подружжя. Крім того свідоцтво про право власності на домоволодіння, яке побудоване за час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі видано на ім`я ОСОБА_2 у 2007 році, у 2011 році видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування даного будинковолодіння, проте вказані правовставнолюючі документи позивачем ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оспорені. Пред`являючи позов про визнання недійсними укладених ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, ОСОБА_1 посилаючись на порушення його прав на вказане нерухоме майно, не пред`явив вимоги про визнання за ним права на частку у спільній сумісній власності колишнього подружжя. При укладенні оспорюваних договорів, ОСОБА_2 засвідчила про те, що домоволодіння та земельна ділянка є її особистою власністю. Тому суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, укладених 08 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з тих підстав, що порушено його право як співвласника вказаного нерухомого майна є необґрунтованими.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині вирішення позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що укладені договори купівлі-продажу нерухомого майна не відповідали внутрішній волі ОСОБА_2, оскільки вона не мала наміру відчувати належні їй домоволодіння та земельну ділянку шляхом укладення договорів купівлі-продажу. Ключі від будинку не було передано ОСОБА_3 вона, оформивши право власності на вказаний будинок, фактично ним не володіла та не утримувала його. ОСОБА_2 не пропустила позовну давність, оскільки продовжувала проживати у будинку та користуватися земельною ділянкою які не вибули з її фактичного володіння, а про укладення договорів купівлі-продажу дізналася з позовної заяви її колишнього чоловіка ОСОБА_1 з якою він звернувся у листопаді 2016 року, а тому саме з вказаного часу починається перебіг позовної давності, тобто з часу коли особа довідалася про порушення свого права.
Аргументи учасників справи
У лютому 2018 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 звернулася із касаційною скаргою на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2018 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . При цьому посилається на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували статті 229, 628 ЦК України. Суди не викликали нотаріуса для отримання свідчень, не врахували, що у договорах вказано, що їх зміст відповідає волевиявленню сторін. Зазначає, що саме ОСОБА_2 займалася підготовкою необхідних документів, зокрема технічний паспорт на будинок, та надавала їх нотаріусу для укладення договорів. Крім того у червні 2012 року ОСОБА_2 було складено заповіт на користь ОСОБА_3 і цей заповіт ніким не оспорений, що свідчить про наявність хороших відносин між сторонами, тому ОСОБА_3 доглядала за ОСОБА_2 та надавала їй необхідні кошти. У зв`язку із хорошими відносинами між сторонами, ОСОБА_3 після набуття будинку у власність дозволила ОСОБА_2 проживати у ньому. Вказує, що ОСОБА_2 отримала кошти за оспорюваними правочинами, що підтверджується текстом договорів. Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що ОСОБА_2 підписала два договори, тоді як у разі укладення договору довічного утримання, необхідність підписання двох договорів відсутня.