ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/5896/18
Провадження № 12-83гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Кібенко О. Р.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,
відповідача - фізичної особи - підприємця Штефана Владислава Олександровича,
представників учасників справи:
Криворізької міської ради - Лютої О. В., Чабарай К. В.,
Фізичної особи - підприємця Штефана В . О. - Лісового Д. О.,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Штефана Владислава Олександровича (далі - ФОП Штефан В. О. )
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Березкіна О. В., Антонік С. Г., Іванова О. Г.,
у справі за позовом Криворізької міської ради (далі - Міськрада)
до ФОП Штефана В. О.
про стягнення 75 228,20 грн
Історія справи
Короткий зміст та підстави позовних вимог
1. 21 грудня 2018 року Міськрада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Штефана В. О. про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року у розмірі 75 228,20 грн за оренду земельної ділянки площею 0,2912 га, з кадастровим номером 1211000000:06:134:0057, розташованої за адресою: вул. Качалова, Саксаганський район, м. Кривий Ріг, яка використовується останнім для розміщення автостоянки.
2. Позивач послався на те, що, незважаючи на припинення з березня 2013 року договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами 29 грудня 2007 року, відповідач продовжував користуватися нею і не сплачував орендної плати, що призвело до утворення заборгованості у заявленому розмірі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 28 листопада 2007 року Міськрада прийняла рішення № 2026, яким затвердила ФОП Штефану В.О. проект відведення земельної ділянки комерційного використання (код 1.11.3) для розміщення автостоянки, розташованої за вищевказаною адресою.
4. 29 грудня 2007 року між Міськрадою як орендодавцем та ФОП Штефаном В.О. як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 05 березня 2008 року за № 040810800141, згідно з яким орендодавець передав орендарю у строкове платне користування на 2 роки вищезазначену земельну ділянку для розміщення автостоянки.
5. 20 квітня 2010 року між сторонами укладено додаткову угоду до цього договору, згідно з якою сторони з врахуванням рішення Міськради від 27 січня 2010 року № 3714 домовилися про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки на 3 роки (державна реєстрація від 14 травня 2010 року № 041010800395) на тих самих умовах.
6. 24 квітня 2013 року Міськрада ухвалила рішення № 1927 про відмову ФОП Штефану В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки, зобов`язала орендаря припинити комерційне використання цієї ділянки та повернути її міській раді за актом приймання-передачі.
7. Згідно з умовами пунктів 18-19, 21 цього договору орендар зобов`язався повернути орендодавцеві земельну ділянку після припинення дії договору у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду, та скласти про це акт приймання-передачі. Неповернення земельної ділянки у цей термін не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки.
8. Відповідач не повернув позивачу орендовану ним земельну ділянку і продовжував використовувати її для розміщення автостоянки, не сплачуючи, при цьому орендної плати за фактичне користування у заявленому періоді.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
9. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 19 лютого 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закрив провадження у справі, оскільки спір не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства, та роз`яснив, що заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
10. Суд зазначив, що з урахуванням положень чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду, обов`язковою умовою для висновку про наявність підстав для розгляду справи за правилами господарського судочинства є використання фізичною особою - підприємцем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності у встановленому законом порядку. Проте, укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 29 грудня 2007 року припинений у 2013 році у зв`язку з відмовою Міськради у його продовженні, тому ФОП Штефан В.О. перебуває на цій земельній ділянці без належних правових підстав, тоді як наявність у Штефана В.О. статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема у правовідносинах з користування земельною ділянкою.
11. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 17 квітня 2019 року скасував ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року, а справу передав для продовження розгляду до цього ж місцевого господарського суду.
12. Апеляційний господарський суд зазначив, що договір оренди земельної ділянки укладався між Міськрадою та ФОП Штефаном В.О., якому надавалася земельна ділянка для господарської діяльності - розміщення автостоянки. Проект відведення земельної ділянки Штефану В.О. як ФОП затверджувався рішенням Міськради, витяг з технічної документації надавався орендарю як ФОП і за актом приймання-передачі земельна ділянка також передавалася в оренду відповідачу як ФОП. Тобто, оскільки земельна ділянка надавалася відповідачу - ФОП Штефану В.О. саме як суб`єкту господарювання для здійснення ним господарської діяльності, то відповідачем у спорі про стягнення орендної плати має бути Штефан В.О. як ФОП і такий спір належить до вирішення у суді господарської юрисдикції.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
13. 02 травня 2019 року ФОП Штефан В.О. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019 року скасувати, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. У касаційній скарзі відповідач не погодився з висновками апеляційного господарського суду, оскільки вважає, що спір у цій справі підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Тобто, на думку скаржника, має місце порушення правил суб`єктної юрисдикції.
Доводи інших учасників справи
15. Відзиву на касаційну скаргу від Міськради не надходило.
Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
16. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Штефана В.О. та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України, оскільки постанова суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Одним із доводів касаційної скарги є посилання на порушення судом апеляційної інстанції правил суб`єктної юрисдикції.
18. Так, як зазначалося вище, апеляційний господарський суд визначив господарську юрисдикцію цієї справи з урахуванням укладення договору від 29 грудня 2007 року Міськрадою з ФОП Штефаном В.О. та використання земельної ділянки останнім саме як суб`єктом господарювання.
19. Натомість скаржник вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, посилаючись на те, що позивачем не доведено використання земельної ділянки Штефаном В.О. як ФОП саме для підприємницької діяльності після припинення дії цього договору.
20. Визначення юрисдикції спору має важливе значення для практичної реалізації принципу доступу до правосуддя.
21. Як зазначалося вище, у пункті 21 вказаного договору сторони домовилися про те, що неповернення земельної ділянки у визначений термін не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акта приймання - передачі (повернення) земельної ділянки.
22. З урахуванням цієї домовленості апеляційний господарський суд встановив, що земельна ділянка за актом приймання-передачі не повернута, а факт закінчення дії договору не свідчить про припинення у відповідача обов`язку сплати орендної плати. Указав, що використання чи невикористання її для господарської діяльності також не свідчить про припинення між сторонами господарських зобов`язань за договором, так як земельна ділянка надавалася суб`єкту господарювання саме для здійснення підприємницької діяльності. Крім того, Міськрада рішенням та договором надавала Штефану В.О. в оренду земельну ділянку саме як ФОП і для здійснення господарської діяльності з розміщення автостоянки, тому у цих правовідносинах відповідач виступав як суб`єкт господарювання, а не як фізична особа.
23. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
24. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
25. Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
26. Пунктом 1 частини першої статті 20 цього ж Кодексу визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.