Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа №185/4806/18-ц
провадження №61-11446св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року в складі суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 22 грудня 2017 року позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 35 000 дол. США, які відповідач зобов`язався повернути в строк до 31 січня 2018 року. Грошові кошти відповідач у визначений термін не повернув, а тому просив стягнути борг за договором позики в розмірі 980 307, 69 грн, три відсотки річних - 9 668,40 грн та відсотки в розмірі облікової ставки НБУ у розмірі 70 219, 38 грн.
Представником позивача подану заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_2 на праві власності, а саме на квартиру АДРЕСА_1, а також на Ѕ квартири АДРЕСА_2, яка є спільним майном подружжя та належить на праві власності дружині відповідача ОСОБА_4 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Павлоградського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2018 року накладено арешт на майно, належне на праві спільної приватної власності відповідачу ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а саме на 1/2 чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 спільного майна подружжя, яке зареєстроване за ОСОБА_4, яка є дружиною ОСОБА_2, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Заборонено будь-яким особам вчиняти дії щодо передачі в оренду та реєстрації іншого речового права на:
- квартиру, чотирикімнатну, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 ;
- квартиру, однокімнатну, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер майна 25369550, яка зареєстрована за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка є дружиною ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції виходив з того, що до вирішення справи по суті права та законні інтереси позивача порушуються. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав позивача.
Крім того, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно копії свідоцтва про шлюб від 30 квітня 1982 року ОСОБА_4 є дружиною ОСОБА_2 .
За таких обставин, суд наклав арешт на майно на 1/2 частину спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2018 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ні заява, ні оскаржувана ухвала фактично не мають обґрунтування як необхідності застосування заходів забезпечення позову, так і необхідності застосування саме такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, а містять лише посилання щодо існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, без належного обґрунтування того, яким чином невжиття заходів забезпечення саме таким шляхом може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд повинен був перевірити: наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; співмірність заявленого виду забезпечення позову із позовними вимогами; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасником судового процесу; розумність, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.
Крім того, із заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач просив вжити заходи із забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, тоді як суд, окрім накладення арешту на квартири, застосував заборону будь-яким особам вчиняти дії щодо передачі в оренду та реєстрації іншого речового права на такі об`єкти нерухомого майна, тобто, вийшов за межі заявлених вимог, чим порушив частину першу статті 13 ЦПК України.
Також судом не враховано, що відповідно до пункту 5.6.1 Інструкції про проведення виконавчих дій арешт майна полягає у проведенні його опису; оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам, що застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт позивачем належним чином не вмотивовано, і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності.
Отже, постановляючи вказану ухвалу про накладення арешту на нерухоме майно, суд першої інстанції прийняв до уваги лише інтереси позивача, залишивши поза увагою інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими у зв`язку із застосуванням саме такого виду забезпечення позу, необхідність застосування якого при розгляді саме цієї справи належним чином не обґрунтована.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2019 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_3 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, а ухвалу Павлоградського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2018 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_4, яка не була залучена до справи, оскільки арешт накладено лише в частині нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 .
Необхідність застосування заходів забезпечення позову обумовлена бездіяльністю ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів, відтак незастосування заходів забезпечення позову в майбутньому унеможливить виконання рішення суду.
Крім того, застосування такого виду забезпечення позову як арешт нерухомого майна пояснюється його найбільшою ефективністю, враховуючи загальну суть кожного виду забезпечення.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Павлоградського районного суду Дніпропетровської області.
22 липня 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина