Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 151/936/16-ц
провадження № 61-15719св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Одеський державний університет внутрішніх справ,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 02 березня 2017 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Медяного В. М., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року Одеський державний університет внутрішніх справ (далі - ОДУВС) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за навчання.
Позивач обґрунтовував позов тим, що у 2009 році відповідача зараховано до складу курсантів ОДУВС та укладено договір про підготовку фахівця, згідно з яким відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і після закінчення повинен відпрацювати за місцем розподілу не менше трьох років, а у разі відмови від подальшого проходження служби - відшкодувати фактичні витрати за навчання. Після закінчення навчання, відповідно до наказу від 29 червня 2013 року № 92о/с, відповідача відряджено до УМВС України у Вінницькій області. Проте, згідно наказу УМВС України у Вінницькій області від 28 серпня 2014 року № 141о/с відповідача звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "ж" (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 141 (далі - Положення), тобто до закінчення трирічного терміну перебування на службі після навчання.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 витрати за період навчання у сумі 49 799,46 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року у складі головуючого-судді Задорожного В. П. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОДУВС вартість витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, в сумі 49 799,46 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позовних вимог, оскільки відповідно до договору про підготовку фахівця від 08 вересня 2009 року, укладеного між ОДУВС, ГУ МВС України у Вінницькій області та ОСОБА_1, останній зобов`язався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років у місці призначення, визначеному ОДУВС, а у разі відмови від подальшого проходження служби до спливу вказаного строку - відшкодувати фактичні витрати, пов`язані із утриманням у навчальному закладі. Так, ОСОБА_1 до закінчення трирічного терміну перебування на службі звільнився з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "ж" Положення, а тому він зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати на своє утримання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 02 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відсутні, визначені у пункті 3.2 договору про підготовку фахівця, підстави для відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця, оскільки відповідач не відмовився від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ, а продовжив свою службу в іншому підрозділі Міністерства внутрішніх справ України - у Національній гвардії України, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОДУВС просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що відповідно до вимог діючого законодавства зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а тому відповідач, підписуючи договір про підготовку фахівця в ОДУВС, погодився з його умовами та повинен був його виконати. Однак відповідач, порушивши свої зобов`язання в частині відпрацювання трирічного терміну в органах внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, повинен відповідно до умов договору та положень статті 18 Закону України "Про міліцію" відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням в університеті за весь період навчання. Висновок апеляційного суду про те, що відповідач не відмовився від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ, оскільки по теперішній час продовжує службу в іншому підрозділі Міністерства внутрішніх справ України - Національній гвардії України, є помилковим, оскільки відповідно до договору про підготовку фахівця, ОДУВС зобов`язувався підготувати фахівця для підрозділів слідства органів внутрішніх справ, а не співробітника загонів спеціального призначення структурних підрозділів Національної гвардії України, які не є органами внутрішніх справ.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданих запереченнях, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОДУВС відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін, як таке, що ухвалене із дотриманням вимог процесуального та матеріального права.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 березня 2018 року справу № 151/936/16-ц за позовом ОДУВС до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за навчання передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року справу № 151/936/16-ц за позовом ОДУВС до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за навчанняпризначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 08 вересня 2009 року між Одеським державним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням МВС України у Вінницькій області та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця (далі - договір), предметом якого є підготовка за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", "спеціаліст" за напрямом підготовки "Право" (розділ 1 договору).
Відповідно до пункту 2.3.6 договору ОСОБА_1 зобов`язався після закінчення навчання відпрацювати не менше як три роки, за посадою та в місці призначення", визначеному Одеським державним університетом внутрішніх справ, а у разі відмови від подальшого проходження служби до спливу вказаного строку - відшкодувати фактичні витрати, пов`язані із утриманням у навчальному закладі, згідно із затвердженим розрахунком.
ОСОБА_1 у період навчання перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням відповідних комунальних послуг.
Наказом начальника Одеського державного університету внутрішніх справ від 29 червня 2013 року № 92о/с ОСОБА_1 закінчив університет за спеціальністю "Правознавство" та відряджений для подальшого проходження служби до УМВС України у Вінницькій області, що підтверджується записами в послужному списку.
Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 28 серпня 2014 року № 141о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням).
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.