ПОСТАНОВА
Іменем України
22 серпня 2019 року
Київ
справа №826/496/16
адміністративне провадження №К/9901/2136/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
за участю
секретаря Кривохижої О.О.,
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/496/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Кузьменко В.А., судді: Арсірій Р.О., Огурцов О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, в якому просила:
1.1. скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №1017 о/с "По особовому складу" в частині її звільнення;
1.2. поновити її на посаді слідчого відділу Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;
1.3. зобов`язати Шевченківське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головне управління Національної поліції у місті Києві виконати вимоги Розділу 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та надати змогу позивачу пройти переатестацію на посаду слідчого Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві;
1.4. стягнути з Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 листопада 2015 року.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вважає незаконним своє звільнення з роботи, оскільки воно відбулось із порушенням трудових прав та передбаченого законом порядку, зокрема, Шевченківським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві не повідомлено її про можливе звільнення за два місяці та не запропоновано іншої роботи у патрульній службі.
2.1. Крім того, позивач зазначає про неприпустимість її звільнення в період тимчасової непрацездатності. Таке незаконне звільнення, на її думку, позбавило її можливості подати відповідний рапорт до Головного управління Національної поліції у місті Києві з метою проходження служби в поліції, що є підставою для зобов`язання останнього розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для проходження служби в поліції.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року, задоволено позов частково.
3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №1017 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 .
3.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
3.3. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
3.4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що Шевченківським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві не надано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 відмовилась від проходження служби в поліції та/або не могла бути прийнята на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського. Також відповідачі не надали суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та, що вона не може бути прийнята на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.
3.5. У зв`язку з цим, суди дійшли висновку, що відсутність відмови від проходження служби в поліції є достатньою підставою вважати, що позивач висловила бажання проходити службу в поліції.
3.6. Наведене, згідно з позицією судів попередніх інстанцій, вказує, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби.
ІІІ. Касаційне оскарження
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що міліція в Україні як державний орган виконавчої влади припинила своє існування з 07 листопада 2015 року. Постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16 вересня 2015 року "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було передбачено повну ліквідацію, а не реорганізацію цих органів, тому позиція про те, що Головне управління Національної поліції у місті Києві є правонаступником Головного управління МВС України є неправильною
4.2. Зазначає, що всі посади в системі органів міліції були скорочені, всі юридичні особи, які входили до системи органів міліції, - ліквідовані, тому запропонувати та перевести позивача для подальшого використання на службі на іншу посаду не було можливим.
4.3. У зв`язку з цим, автор касаційної скарги вважає законним та обґрунтованим наказ про звільнення позивача відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення.
5. Позивачем подано відзив на вказану касаційну скаргу, у якому остання зазначила, що, оскільки її не було попереджено про майбутнє звільнення з органів міліції, вона не зверталася з письмовою заявою про відмову від пропонованої роботи в органах міліції або поліції чи відмову від подальшої роботи, під час прийняття спірного наказу про звільнення перебувала на лікарняному, тому Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві було порушено процедуру її звільнення, визначену Кодексом законів про працю України та Законом України "Про Національну поліцію України", що є підставою для визнання цього наказу протиправним та скасування. Також вказала, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли, на її думку, правильних висновків про часткове задоволення її позовних вимог.
6. Позивач у судовому засіданні заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила залишити оскаржувані судові рішення без змін як законні та обгрунтовані.
7. Представник відповідачів у судове засідання не з`явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
8. ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ України, зокрема, в Шевченківському районному управлінні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
9. Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №1017 о/с "По особовому складу", згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції, ОСОБА_1, слідчого відділення розслідування злочинів у сфері службової діяльності слідчого відділу Шевченківського районного управління, звільнено з 06 листопада 2015 року у Запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).
10. Не погодившись із зазначеним наказом, позивач звернулася до суду першої інстанції з вказаним вище позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
11. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
12.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
13. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
14. Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
15. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.
16. Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".
16.1. Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
16.2. Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.
16.3. Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.
16.4. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
16.5. Пунктами 8, 9, 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
16.6. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
17. Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
18. За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
19. Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
20. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
21. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
22. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
VI. Позиція Верховного Суду
23. Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.