ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 серпня 2019 року
Київ
справа №826/1401/15
адміністративне провадження №К/9901/6004/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року (суддя Гарник К.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року (колегія у складі суддів: Мельничука В.П., Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.) у справі № 826/1401/15 за позовом Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про скасування вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі позивач, Підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що не погоджується із сумою, яку податковий органа визначає як узгоджене зобов`язання, та не погоджується із правомірністю нарахування штрафних санкцій, оскільки відносно позивача порушено справу про банкрутство.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що станом на кінець жовтня 2014 року за позивачем згідно даних картки особового рахунку обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 529 704,67 грн та пеня в сумі 23 814,56 грн, відповідачем правомірно 5 листопада 2014 року було складено та направлено позивачу вимогу.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив податкового органу на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на адресу позивача надійшла вимога ДПІ у Києво-Святошинському районі від 5 листопада 2014 року № Ю-577-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 529 704,67 грн та пені в сумі 23 814,56 грн.
Відповідачем на підтвердження правильності визначення суми пені в оскаржуваній позивачем вимозі надано копію картки особового рахунку, зі змісту якої вбачається, що станом на 31 жовтня 2014 року недоїмка зі сплати єдиного внеску складає 529 704,67 грн.
Крім того, податковим органом до матеріалів справи надано розрахунок заборгованості по єдиному соціальному внеску за період квітень-жовтень, з якого вбачається що сума боргу у жовтні складає 553 519,23 грн (арк. с. 55).
В свою чергу, Підприємством суду надана довідка, відповідно до якої сума заборгованості станом на жовтень 2014 року складає 164 293,72 (арк. с. 38).
Судом першої інстанції вказана розбіжність не усунута, не провірена правильність нарахування суми заборгованості та факт узгодженості суми боргу. Оцінку доводам позивача не надано. Суд апеляційної інстанції помилку не виправив.
За таких обставин, Суд не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про правомірність податкової вимоги з огляду на його передчасність.
Касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу Підприємства в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.