ПОСТАНОВА
Іменем України
22 серпня 2019 року
Київ
справа №813/4484/16
адміністративне провадження №К/9901/48617/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" Валендюка Владислава Сергійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" Валендюка Владислава Сергійовича на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді: Мартинюка В.Я. від 07 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Матковської З.М., Костіва М.В., Шавеля Р.М. від 01 лютого 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" Валендюка Владислава Сергійовича (далі - Уповноважена особа Фонду, відповідач), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- зобов`язати визнати кредитором АТ "Банки "Фінанси та кредит" на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 квітня 2016 року за заборгованістю, що виникла за всіма договорами, укладеними між ОСОБА_2 та АТ "Банки "Фінанси та кредит", в тому числі за договором № 6147/370-13 від 04 червня 2013 року, договором за № 6144/370-13 від 04 червня 2013 року та за іншими видами заборгованості, у сумі всіх належних коштів та внести до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Банк "Фінанси та кредит", визнавши причини пропуску строку на подання заяви з кредиторськими вимогами поважними.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона, як єдиний спадкоємець ОСОБА_2, не могла подати заяву про кредиторські вимоги в період з 23 грудня 2015 року по 23 січня 2016 року, оскільки свідоцтво про право на спадщину було видано вже після закінчення цього строку, а саме: 25 квітня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги позивача про зобов`язання визнати її кредитором АТ "Банки "Фінанси та кредит" на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 квітня 2016 року за заборгованістю, що виникла за всіма договорами, укладеними між ОСОБА_2 та АТ "Банки "Фінанси та кредит", в тому числі за договором № 6147/370-13 від 04 червня 2013 року, договором за № 6144/370-13 від 04 червня 2013 року та за іншими видами заборгованості, у сумі всіх належних коштів та внести до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів є належними та обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року та постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" Валендюк Владислав Сергійович звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 23 квітня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2018 року відкрите касаційне провадження у справі № 813/4484/16, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що листом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Банки "Фінанси та кредит", станом на дату початку процедури ліквідації банку 18 грудня 2015 року у Західному РД АТ "Банк "Фінанси та кредит" обліковувались гроші ОСОБА_2 згідно депозитного договору 6147/370-13 від 04 червня 2013 року на рахунках:
- № 2635.1.208920.001 у сумі 18000 грн 00 коп.;
- № 2638.4.208920.001 у сумі 737 грн 06 коп.;
- № 2620.9.208920.001 у сумі 3697 грн 03 коп.,
згідно депозитного договору 6144/370-13 від 04 червня 2013 року на рахунках:
- № 2635.1.208920.001 у сумі 15160 Євро;
- № 2638.4.208920.001 у сумі 1794,86 Євро.
Згідно з наявного в матеріалах справи свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 квітня 2016 року, спадкоємцем грошових вкладів ОСОБА_2 з відповідними відсотками та всіма компенсаційними нарахуваннями, що знаходяться у Західному РД АТ "Банк "Фінанси та кредит", являється її донька ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 05 липня 2016 року звернулась до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Банки "Фінанси та кредит" із заявою про визнання грошових вимог кредитора (кредиторською вимогою).
Листом від 19 серпня 2016 року за № 3-131100/9810 Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Банки "Фінанси та кредит" повідомила позивача про те, що кредиторські вимоги подавалися в період з 23 грудня 2015 року по 21 січня 2016 року, а тому її кредиторська вимога від 05 липня 2017 року не вважається такою, що подана в належний період.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки вказана норма не містить будь-яких виключень на поновлення пропущених з поважних причин строків. Скаржник зазначає, що жодних належних та допустимих доказів про те, що позивач зверталася з вимогами до Уповноваженої особи Фонду у встановлений строк (з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку по закінченню 30-денного строку для подання кредиторських вимог не надано.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" Валендюка Владислава Сергійовича не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов`язання внести зміни до зазначеного реєстру на суму згідно депозитного договору № 6147/370-13 від 04 червня 2013 року на рахунках № 2635.1.208920.001 у сумі 18000 грн. 00 коп.; № 2638.4.208920.001 у сумі 737 грн. 06 коп.; № 2620.9.208920.001 у сумі 3697 грн. 03 коп., згідно депозитного договору № 6144/370-13 від 04 червня 2013 року на рахунках № 2635.1.208920.001 у сумі 15160 Євро; № 2638.4.208920.001 у сумі 1794,86 Євро та подання цих змін до Фонду для затвердження.
Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.