ПОСТАНОВА
Іменем України
22 серпня 2019 року
Київ
справа №826/245/16
адміністративне провадження №К/9901/17191/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Солом`янський" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П., третя особа Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про скасування рішень та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Кузьменко В.А. від 21 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Глущенко Я.Б., Бєлової Л.В., Кузьмишиної О.М. від 22 березня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Солом`янський" (далі - позивач, ТОВ "Спортивний клуб "Солом`янський") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П (далі - відповідач), третя особа Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - третя особа, ПАТ "Дельта Банк"), в якому просило:
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12060557 від 01 квітня 2014 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 12060578 від 01 квітня 2014 року, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем, щодо заміни умов обтяження нерухомого майна: АДРЕСА_1, з № 1 по № 21 (групи приміщень № 91) в літ. А.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що державна реєстрація прав на підставі договору відступлення прав вимоги від 27 вересня 2013 року відповідачем здійснена з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано 05 квітня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/245/16, витребувано матеріали справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/245/16 та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" укладено кредитний договір № 49.29/26/06-Z.
09 жовтня 2006 року між позивачем та ПАТ "Кредитпромбанк" укладено іпотечний договір № 49.8/26/1265/06, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. та зареєстрований в реєстрі за № 4907.
Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору від 09 жовтня 2006 року у забезпечення зобов`язань за кредитним договором від 09 жовтня 2006 року №49.8/26/06-Z позивач надав ПАТ "Кредитпромбанк" в іпотеку нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, з № 1 по № 21 (групи приміщень №91) в літ. А, загальною площею 428,10 кв. м. (далі - нерухоме майно).
27 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 2466. Разом з тим, цим приватним нотаріусом державну реєстрацію заміни умов обтяження не було здійснено.
Заяву про державну реєстрацію іпотеки та обтяження на підставі договору відступлення прав вимоги від 27 вересня 2013 року подано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Ковальчуку С.П.
Матеріали справи підтверджують, що 01 квітня 2014 року відповідачем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 12060557, № 12060578.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2016 року у справі № 826/12405/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року, визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 квітня 2014 року, індексний номер 12060557 та від 01 квітня 2014 року, індексний номер 12060578 щодо заміни умов обтяження нерухомого майна.
Вказаним судовим рішенням установлено, що з карток прийому заяв від 01 квітня 2014 року № 12060556 та № 12060577 убачається, що для державної реєстрації іпотеки та обтяження не подано договір відступлення прав вимоги від 27 вересня 2013 року, у зв`язку з чим, відповідач не мав права здійснювати державну реєстрацію іпотеки та обтяження, оскільки ПАТ "Дельта Банк" не подано відповідачу договір, на підставі якого така іпотека та обтяження виникли.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку", відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Крім того, суди дійшли хибного висновку, щодо обов`язковості проведення державної реєстрації прав одним і тим самим нотаріусом, оскільки, на думку скаржника, не можна пов`язувати зобов`язання виконати певну дію суб`єктом владних повноважень із конкретною фізичною особою.
Від інших учасників справи заперечень на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У цій справі правовідносини стосуються встановлення правомірності рішень приватного нотаріуса щодо державної реєстрації іншого речового права - іпотеки за ПАТ "Дельта Банк" на майно позивача (відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 12060557 від 01 квітня 2014 року) та щодо державної реєстрації обтяження - накладення заборони на нерухоме майно позивача за ПАТ "Дельта Банк", на підставі договору відступлення прав вимоги від 27 вересня 2013 року № 2466, у зв`язку з чим, на думку позивача, порушується його право власності на відповідне майно, тобто існує спір між юридичними особами щодо права власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення).
Відносини, пов`язані з виконанням договору іпотеки, регулюються, зокрема, Господарським кодексом України, Законом України "Про іпотеку".
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.