ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/16426/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 (головуючий - Козир Т.П., судді: Тищенко А.І, Михальська Ю.Б.)
у справі № 910/16426/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
до Національного банку України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсним іпотечного договору №123 від 28.04.2009
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 06.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофіс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк", третя особа) про визнання недійсним іпотечного договору №123 від 28.04.2009, укладеного між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Істейтальянс", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис", посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М. 28.04.2009 та зареєстрованого в реєстрі за №886 (далі - Іпотечний договір).
1.2. Позовна заява мотивована тим, що Іпотечний договір укладений з порушенням вимог ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. ст. 7, 18 Закону України "Про іпотеку", оскільки у договорі не закріплено розмір основного зобов`язання третьої особи за кредитним договором №19 від 03.03.2009, в забезпечення виконання якого укладено іпотечний договір, а також було відсутнє погодження з учасниками/засновниками товариства.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2019 подання позовної заяви позивачем у справі №910/16426/18 визнано зловживанням процесуальними правами, що полягає в поданні завідомо безпідставного позову в спорі, який має очевидно штучний характер, у зв`язку з чим позовну заяву залишено без розгляду відповідно до частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.01.2019, а справу передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва, оскільки за висновком суду апеляційної інстанції в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи в сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1 06.06.2019 третя особа подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.01.2019 залишити без змін.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній, свідчать про цілеспрямований характер зловживання ним своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову.
4.2. Апеляційний господарський суд не дав оцінки обставинам, які загалом відображають мотиви і мету поведінки позивача - затягнути розгляд судових справ, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить Товариству.
4.3. Тлумачення положень пункту 3 частини другої статті 43 ГПК України та обставини справи свідчать про те, що позивач зловживає своїми правами.
5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. Між НБУ (кредитор) і АТ "КБ "Приватбанк" (позичальник) укладено кредитний договір від 03.03.2009 № 19 (далі - Кредитний договір).
5.2. На забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором між НБУ (іпотекодержатель) і ТОВ "Істейтальянс", правонаступником якого позивач (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, за умовами якого позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.
5.3. Господарським судом Полтавської області розглядається справа №917/633/18, предметом якої є вимоги Національного банку України до ТОВ "Приватофис" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №123 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах.
5.4 Після відкриття господарським судом Полтавської області провадження у справі №917/633/18 ТОВ "Приватофис" подало окремий позов про розірвання ряду договорів, зокрема, іпотечного договору №123 від 28.04.2009, з посиланням на норми ст. 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме - істотну зміну обставин. Вказаний спір розглядається господарським судом міста Києва у справі №910/7913/18.
5.5 За висновком суду першої інстанції, що вимога ТОВ "Приватофис" про розірвання Іпотечного договору свідчить про безумовне визнання позивачем його правомірності та дійсності, однак, у подальшому позивач звернувся із даним позовом про визнання Іпотечного договору недійсним, що свідчить про неоднозначність та протилежність позовних вимог, які заявляються ТОВ "Приватофис" у межах справ №910/7913/18 та №910/16426/18. Зазначене свідчить про те, що спір у справі №910/16426/18 носить штучний характер, оскільки питання правомірності іпотечного договору підлягає обов`язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ №910/7913/18 та №917/633/18 в силу ст. 209 та ст. 210 ГПК України.
5.6 Апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що подача окремого позову у справі № 910/7913/18 про розірвання низки іпотечних договорів є реалізацією права позивача на судовий захист зазначеним способом. В той же час, відповідачем не наведено фактичних даних про те, що дійсна мета цього позову про визнання недійсним Іпотечного договору - заблокувати інший спір, а не встановлення фактичних обставин справи, які можуть вплинути на розгляд іншої справи, зокрема і спору про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Норми ГПК України не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а однозначно встановити, що позов є штучним або свідомо безпідставним, суд не може виключно на підставі внутрішнього переконання та позиції інших зацікавлених учасників справи, навіть з посиланням на спір про визнання Іпотечного договору розірваним. Самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність залишення названого позову без розгляду є помилковим.
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права.
7.1. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.