Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 357/1887/15-ц
провадження № 61-29029св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, Управління Державної міграційної служби у Київській області, Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2015 року у складі судді Дмитренка А. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Сержанюка А. С., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, Управління Державної міграційної служби у Київській області, Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, посилаючись на те, що 27 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), яке змінило назву на ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № "5"-27-05/58-МФ, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 17 % річних на строк до 26 травня 2023 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 27 травня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2010 року було стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 10 грудня 2009 року в загальному розмірі 338 694,02 грн. Внаслідок невиконання позичальником вказаного рішення суду, а також своїх зобов`язань за кредитним договором в період з 11 грудня 2009 року по 30 листопада 2014 року в нього утворилася заборгованість перед банком в загальному розмірі 2 145 440,43 грн, з яких: 398 631,86 грн - строкова заборгованість за кредитом, 42 019,87 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 6 242,65 грн - строкова заборгованість за процентами, 449 373,60 грн - прострочена заборгованість за процентами, 107 280,67 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 1 141 891,78 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів. Враховуючи викладене, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просило: в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; виселити відповідачів із спірної квартири.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2015 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за кредитним договором від 27 травня 2008 року № "5"-27-05/58-МФ в розмірі 2 145 440,43 грн звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 47,0 кв. м, житловою площею - 32,9 кв. м, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності по 1/2 частині, шляхом визнання за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" права власності на вказану квартиру за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Зазначено, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на період дії мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" правильно обрало спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки позичальник не виконував належним чином умов кредитного договору, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість, а умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не припиняє зобов`язальних правовідносин, дію договору іпотеки та сам по собі не є перешкодою для задоволення відповідного позову. Проте рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню під час дії мораторію, оскільки в цей період примусове стягнення (відчуження без згоди власника) предмета іпотеки не застосовується. Відмовляючи банку в задоволенні позову про виселення відповідачів, суд виходив з того, що передане в іпотеку майно було придбано не за рахунок одержаних у кредит коштів.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2015 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У листопаді 2017 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову про виселення відповідачів з іпотечного майна і в частині зупинення виконання рішення на період дії мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів та безпідставно застосували до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки отриманий позичальником кредит не є споживчим і не був використаний ним для придбання переданої в іпотеку квартири.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 травня 2018 року справу № 357/1887/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Судами встановлено, що 27 травня 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", яке змінило назву на ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № "5"-27-05/58-МФ, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 17 % річних на строк до 26 травня 2023 року.