Постанова
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 523/13432/16-ц
провадження № 61-21439св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданова В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратура Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Державної казначейської служби України на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 жовтня 2017 року у складі судді Середи І. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, доДержави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, посилаючись на те, що з вересня 2003 року він проходив службу в органах Державної податкової служби, з 2007 року працював на посаді завідуючого сектором обробки інформації та аналізу відділу податкової міліції Комінтернівської об`єднаної державної податкової інспекції Одеської області, мав спеціальне звання старшого лейтенанта податкової міліції. 14 березня 2008 року відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). Старшим слідчим прокуратури Одеської області його було затримано та на підставі постанови судді Приморського районного суду міста Одеси від 17 березня 2008 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, яку ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2008 року було скасовано та обрано заставу в розмірі 17 000 гривень. З 17 до 21 березня 2008 року він утримувався під вартою. 24 березня 2008 року слідчим винесена постанова про відсторонення його від посади. Вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 29 травня 2012 року його було засуджено, а ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2013 року обвинувальний вирок скасовано, справу направлено на додаткове розслідування. 03 червня 2013 року обвинувальний акт спрямований до суду і 25 березня 2015 року Суворовським районним судом міста Одеси його визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 липня 2015 року вирок скасовано, обвинувальний акт надіслано на новий судовий розгляд. Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2015 року обвинувальний акт повернуто прокурору для усунення недоліків під час його складання. 25 грудня 2015 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Одеської області закрив кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді та вичерпанням всіх можливостей їх отримання. За таких обставин у період з 14 березня 2008 року по 25 грудня 2015 року, тобто 7 років 9 місяців та 11 днів він перебував під слідством і судом, з яких 7 днів (з 17 до 21 березня 2008 року) утримувався під вартою. 22 січня 2016 року вінзвертався до прокуратури Одеської області щодо виконання вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", а 20 травня 2016 року - щодо визначення суми збитків і роз`яснення порядку поновлення прав, але отримав відмову. Незаконне та довготривале притягнення його до кримінальної відповідальності порушило нормальні стосунки з оточуючими людьми та принизило в очах всіх близьких людей, викликало недовіру родичів, співробітників, сусідів. Після перебування під вартою він вимушений був два тижні проходити реабілітацію в лікарні, тому що в нього піднявся тиск, почало турбувати безсоння, головні болі. Крім того, факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності негативно відобразився на здоров`ї родичів. Майже 8 років він був позбавлений спокою, душевної рівноваги, перебував у постійному напруженні, у пригніченому і приниженому стані, постійно очікуючи або виклику слідчого, або чергового судового засідання. У зв`язку із зазначеним розмір моральних страждань він оцінив у сумі 1 400 400 гривень, виходячи з розрахунку 15 000 гривень за кожний місяць незаконного перебування під слідством і судом та 21 000 гривень за сім днів перебування в ізоляторі тимчасового тримання (по 3000 гривень за день). Розмір втраченого заробітку ним визначено, виходячи із середньої заробітної плати у 2008 році - 3 136,57 гривень, що за весь час його перебування під слідством і судом складає 463 231 гривень, включаючи індексацію. Оскільки його батьки внесли за нього заставу в розмірі 17 000 гривень, які повернуті лише в березні 2016 року, і за цей час індекс інфляції склав 249,9 %, то відшкодуванню підлягають 25 483 гривень інфляційних втрат. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України 1 910 114 гривень на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 12 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 600 000 гривень. В іншій частині вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 14 березня 2008 року по 25 грудня 2015 року, тобто 93 місяці та 11 днів, з яких 7 днів - під вартою. Враховуючи принципи законності, розумності, справедливості, суд вважав необхідним призначити в рахунок відшкодування моральної шкоди 600 000 гривень, оскільки розмір відшкодування такої шкоди не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи (3 200 гривень) за кожен місяць перебування під слідством чи судом, тобто 298 773,70 гривень. З огляду на те, що позивача звільнено з посади та зараховано у розпорядження Державної податкової адміністрації в Одеській області у зв`язку з організаційно-штатними змінами, а 14 серпня 2013 року - звільнено в запас у зв`язку із скороченням штату, суд дійшов висновку, що встановлені обставини стосуються трудових правовідносин і підстави для застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відсутні. Грошові кошти в розмірі 17 000 гривень, сплачені в рахунок застави, належали батькам позивача, тому вимога ОСОБА_1 про стягнення на його користь індексу інфляції в сумі 25 483 гривень є безпідставною.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області та Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 463 231 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 гривень - у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині вимог відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, проте помилково визначив розмір моральної шкоди, розрахувавши його з мінімальної заробітної плати 3200 гривень. Судом першої інстанції залишено поза увагою положення пункту 3 Розділу ІІ Перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 гривень. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача необхідно зменшити до 500 000 гривень. Висновки місцевого суду про те, що встановлені обставини справи стосуються трудових правовідносин, є помилковими, тому згідно з пунктом 1 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" заявлена сума відшкодування матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої заробітної плати з урахуванням індексації у розмірі 463 231 гривень підлягає стягненню на користь позивача.
Додатковим рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2018 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2018 року заступник прокурора Одеської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив змінити рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди, зменшивши їх суми, а в іншій частині - залишити без змін.
Касаційна скарга заступника прокурора Одеської області мотивована тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд не керувався принципами поміркованості, розумності й справедливості та безпідставно визначив її в сумі 500 000 гривень, що в 3 рази перевищує мінімальний розмір такого відшкодування, передбачений Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Враховуючи практику суду касаційної інстанції в аналогічних справах, заявник вважав, що стягнута на користь позивача сума є значно завищеною та підлягає зменшенню. Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 був відсторонений він посади лише сім днів з 24 березня по 01 квітня 2008 року, а звільнено його на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - через скорочення штатів, за відсутності можливості подальшого використання на службі.
У квітні 2018 року Державна казначейська служба України також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що питання про відшкодування шкоди мало вирішуватися судом в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", однак позивач не дотримав зазначених вимог закону. Державна казначейська служба України є самостійною юридичною особою, яка права ОСОБА_1 не порушила, тому суд безпідставно стягнув з неї грошові кошти на відшкодування заподіяної моральної шкоди. Стягнута апеляційним судом сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень є необґрунтовано завищеною.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційними скаргами заступника прокурора Одеської області та Державної казначейської служби України, витребувано її матеріали із Суворовського районного суду міста Одеси та зупинено виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 28 лютого 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі.
20 червня 2018 року справа № 523/13432/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі- ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що 14 березня 2008 року відносно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України. Старшим слідчим прокуратури Одеської області його було затримано та на підставі постанови судді Приморського районного суду міста Одеси від 17 березня 2008 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, яку ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2008 року було скасовано та обрано заставу в розмірі 17 000 гривень.
24 березня 2008 року слідчим винесена постанова про відсторонення ОСОБА_1 від посади. Вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 29 травня 2012 року позивача засуджено за частиною другою статті 368 КК України, а ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2013 року обвинувальний вирок скасовано, справу направлено на додаткове розслідування.
03 червня 2013 року обвинувальний акт спрямований до суду і 25 березня 2015 року Суворовським районним судом міста Одеси ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
16 липня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирок скасовано, обвинувальний акт надіслано на новий судовий розгляд у зв`язку з невідповідністю обвинувального акту вимогам статті 291 КПК України.
Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2015 року обвинувальний акт повернуто прокурору для усунення недоліків під час його складання.
25 грудня 2015 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Одеської області закрив кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді та вичерпанням всіх можливостей їх отримання. Вказаною постановою прокурор скасував постанову слідчого про відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади.
Отже, позивач ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 93 місяці та 11 днів, з яких 7 днів - під вартою, що сторони не заперечували.
Позивача було відсторонено від посади завідуючого сектором обробки інформації та аналізу відділу податкової міліції Комінтернівської об`єднаної державної податкової інспекції Одеської області на підставі постанови старшого слідчого прокуратури Одеської області, про що видано наказ Державної податкової адміністрації в Одеській області від 01 квітня 2008 року № 283-щ.
У зв`язку з організаційно-штатними змінами податкової міліції Державної податкової адміністрації в Одеській області відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2008 року № 78 "Про затвердження типових структур підрозділів податкової міліції державної податкової служби України" та згідно з наказом Державної податкової адміністрації в Одеській області від 11 березня 2008 року № 602 "Про затвердження штатної чисельності органів державної податкової служби Одеської області" позивача було звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження Державної податкової адміністрації в Одеській області з 31 березня 2008 року.
13 червня 2013 року Державною податковою службою в Одеській області ОСОБА_1 було оголошено попередження про наступне звільнення за підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів - за відсутності можливості подальшого використання на службі). У зв`язку із змінами в організації праці, а саме реорганізацією Державної податкової служби в Одеській області та за відсутності можливості подальшого працевлаштування наказом Головного управління Міндоходів в Одеській області від 12 серпня 2013 року № 223-о ОСОБА_1 було звільнено в запас Збройних Сил України (через скорочення штатів) 14 серпня 2013 року.
Статтями 55, 56 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, передбачено також статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Згідно з цією статтею шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Порядок відшкодування цієї шкоди визначається законом.
Таким законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР).
Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону № 266/94-ВР).
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди виникає у випадку, зокрема закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пунктів 1, 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР відшкодуванню громадянинові підлягає заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом № 266/94-ВР передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом є мінімальний розмір заробітної плати.