Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 725/3829/16-ц
провадження № 61-7626св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Лесько А. О., Петров Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Куніцина Ірина Євгенівна, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці у складі судді Піхало Н. В. від 31 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області у складі суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О., від 12 вересня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Куніцина І. Є., ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
Позов мотивовано тим, що 10 січня 2015 року між ОСОБА_3, від імені якого діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1 . Вищевказане приміщення належить ОСОБА_3 на підставі договору обміну від 31 грудня 2003 року, додатком до якого є акт передачі нежилого приміщення від 14 грудня 2004 року, та договору про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності від 18 травня 2007 року. Про укладення указаного договору позивач дізналася у липні 2016 року й відповідно вважає його недійсним, виходячи з наступних підстав. З 09 жовтня 1982 року по даний час вона перебуває із відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. Станом на момент подання позову даний шлюб не розірвано. Оскільки спірне нерухоме майно було набуто у шлюбі, воно є спільною сумісною власністю подружжя та при його відчуженні необхідно було отримати її письмову згоду, однак на час укладення спірного договору купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна вона своєї письмової згоди не надавала та не уповноважувала відповідача ОСОБА_3 на відчуження вказаного нерухомого майна.
Посилаючись на зазначене, позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, укладеного 10 січня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Куніциною І. Є.
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2016 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на нежитлове приміщення загальною площею 65,40 кв.м, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, яке належить на праві власності ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 31 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Куніцина І. Є., ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення відмовлено. Скасовано арешт, накладений на нежитлове приміщення, загальною площею 65,40 кв.м, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, на підставі ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2016 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні відповідачами спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченої нотаріально згоди позивача на його відчуження нерухомого майна отримано не було, а в пункті 8 спірного договору сторони засвідчили, що представник продавця повідомив, що відчужуване за цим договором нерухоме майно належить продавцю на праві особистої власності, на момент набуття права власності на спірне нежитлове приміщення продавець у зареєстрованому шлюбі не перебував, оскільки розлучений 27 вересня 1998 року і ні з ким однією сім`єю без реєстрації шлюбу не проживав. Однак, судом указано, що на виконання вимог статей 10, 60 ЦПК України, в редакції чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 укладаючи договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, а саме доказів того, що ОСОБА_2 могло бути відомо, що продавець майна перебував у шлюбі та здійснив продаж майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. У зв`язку із зазначеним суд дійшов висновку про відсутність підстав передбачених положеннями статей 203, 215 ЦК України для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 22 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 31 липня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, оскільки укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Апеляційний суд вказав, що обставини справи районним судом встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача подав заву про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням у відпустці, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції. Крім того указано, що позивач та її представник не отримували повідомлень про розгляд справи судом апеляційної інстанції 22 вересня 2017 року, у зв`язку із чим не були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи, що, на думку скаржника, призвело до порушення прав позивача.
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій касаційна скарга не містить.
Доводи інших учасників справи
У березні 2018 року ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_7, та ОСОБА_4, подали відзиви на касаційну скаргу, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не відповідають дійсності та не містять доводів, які вказують на незаконність та необґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Зокрема, заявники вказували на те, що позивач знала про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом та особисто була присутня в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що спростовує доводи касаційної скарги. У відзивах на касаційну скаргу заявники просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 09 жовтня 1982 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, який станом на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції не розірваний.
ОСОБА_3 на підставі договору обміну від 31 грудня 2003 року, посвідченого Іщенко А. В., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу за реєстровим № 9726, із додатком - акт приймання передачі нежилого приміщення від 14 грудня 2004 року, обміняв належні йому іменні цінні папери в кількості 51 184 штуки, із них 18 016 штук номінальною вартістю 4 504 грн, а 33 168 штук номінальною вартістю 8 292 грн та набув у власність 1/100 частину нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до акту прийому-передачі нежилого приміщення від 14 грудня 2004 року посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 9287, 9288, складеного ОСОБА_3 та ВАТ "Чернівці-Елекстронсеервіс" на підставі договору обміну від 31 грудня 2003 року, ОСОБА_3 передав ВАТ "Чернівці-Електронсервіс" 51 184 іменних цінних паперів, а ВАТ "Чернівці-Електронсервіс" передало ОСОБА_3 частину нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 65 кв.м.
Судами встановлено, що обмін відбувся за 51 184 штуки іменних цінних паперів, з яких 18 016 штук були власністю ОСОБА_3 згідно виписки з реєстру власників іменних цінних паперів, а 33 168 штук іменних цінних паперів, номінальною вартістю 8 292 грн, були викуплені ним у інших власників іменних цінних паперів за спільні кошти подружжя, а тому враховуючи вищевказані норми закону та встановлені судом фактичні обставини набуття у власність спірного нерухомого майна та іменних цінних паперів, набуте в подальшому нерухоме майно шляхом обміну на іменні цінні папери, з урахуванням кількість належних ОСОБА_3 цінних паперів та придбаних ним у період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.
При цьому, умовами вищевказаного акту визначено, що згідно договору обміну від 31 грудня 2003 року, право власності на передане приміщення переходить до ОСОБА_3 з моменту підписання сторонами даного акту прийому-передачі та реєстрації права власності відповідно до чинного законодавства.
В подальшому, на підставі договору про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, посвідченого нотаріусом 18 травня 2007 року за реєстровим № 4438, зареєстрованого Чернівецьким обласним бюро технічної інвентаризації 22 травня 2007 року та укладеного між ОСОБА_3, ТОВ фірма "Новоторг", МП підприємством "Виробничо-експериментальна спілка Прут" та ВАТ "Чернівці-Електронсервіс", на підставі статті 364 ЦК України виділено в натурі частку з нерухомого спільного майна, яка належить ОСОБА_3, а саме 1/100 ідеальних частин нежитлових приміщень, за адресою: АДРЕСА_1 та припинено спільну часткову власність ОСОБА_8 на 1/100 ідеальних частин нежитлових приміщень, за цією адресою.
Право власності на вищевказану нерухомі приміщення за ОСОБА_3 було зареєстровано 22 травня 2007 року.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач зазначала, що оскільки спірне нерухоме майно було набуто у власність ОСОБА_3 у період шлюбу, то воно відповідно до норм сімейного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя, а тому при відчуженні даного майна необхідно було отримати її письмову згоду як його співвласника.
Представник відповідача ОСОБА_2, заперечуючи проти належності спірного нерухомого майна на праві спільної сумісної власності подружжю, вказував на те, що дане нерухоме майно було набуто ОСОБА_3 на підставі договору обміну іменних цінних паперів як частки із державної власності в порядку приватизації згідно положень Закону України "Про приватизаційні папери", а тому є особистою власністю ОСОБА_3 .
Судом першої інстанції встановлено, що нежитлове приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1
10 січня 2015 року між ОСОБА_3, від імені якого діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Куніциною І. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 425.
За змістом пункту 8 договору купівлі-продажу представник продавця повідомляє, що відчужуване за цим договором нерухоме майно, належить продавцю на праві особистої власності, на момент набуття права власності на нежитлове приміщення, що відчужується, продавець у зареєстрованому шлюбі не перебував, ні з ким однією сім`єю без реєстрації шлюбу не проживав, розлучений 27 вересня 1998 року.
Судами попередніх інстанцій указано, що паспорт ОСОБА_3 містить відмітку про припинення шлюбу з ОСОБА_9 із зазначенням актового запису № 222 від 27 вересня 1998 року Чернівецького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.
Згідно заяви ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_4., приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Куніциній І. Є. від 10 січня 2015 року, представник ОСОБА_3 стверджував, що відчужує нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності і не є спільною сумісною власністю, на дату набуття майна ОСОБА_3 не був одружений, розлучений 27 вересня 1998 року. Особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на частину коштів, витрачених на придбання цього нерухомого майна відсутні.
При цьому, судами встановлено, що сторони з 09 жовтня 1982 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджено відповідним свідоцтвом про укладення шлюбу, який на даний час не розірвано, що також підтверджено відповідною довідкою РАЦС.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.