Постанова
Іменем України
15 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 310/6826/16-ц
провадження № 61-30477св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 березня 2017 року у складі судді Дністрян О. М. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 01 вересня 2011 року відповідач отримав від нього в борг грошові кошти в сумі 4 000 доларів США, які зобов`язався повернути за першою вимогою, про що власноруч написав розписку. ОСОБА_2 не виконує умови договору, на його неодноразові вимоги грошові кошти не повертає, пояснюючи це тим, що начебто віддав йому борг ще у 2013 році. Однак ці твердження не відповідають дійсності і є намаганням відповідача ухилитися від виконання взятих на себе зобов`язань. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за розпискою в розмірі 103 280 грн, що станом на 28 вересня 2016 року еквівалентно 4 000 доларам США.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 103 280 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов ОСОБА_1 доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 березня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними. Доводи заявника щодо повернення боргу не заслуговують на увагу, оскільки така обставина не може підтверджуватися показаннями свідків. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача - свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань. В матеріалах справи відсутня розписка кредитора про одержання від позичальника грошових коштів за договором позики.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У липні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що допитані в місцевому суді свідки підтвердили факт повернення ним боргу. В момент передання грошових коштів він намагався отримати у позикодавця боргову розписку, однак, пообіцявши її повернути наступного дня, ОСОБА_1 цього не зробив. Під час розгляду справи не були встановленні всі обставини, оскільки позивач не брав участі в судових засіданнях та не давав своїх пояснень з приводу заявлених вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
24 травня 2018 року справу № 310/6826/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.