Постанова
Іменем України
15 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 465/2694/14
провадження № 61-12329св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі за первісним позовом - Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Приватне підприємство "Нива-В.Ш.",
позивач за зустрічним позовом (третя особа у справі за первісним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,
третя особа у справі за первісним та зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство "ВіЕС Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Франківський ВДВС), Приватного підприємства "Нива-В.Ш." (далі - "Нива-В.Ш."), треті особи: Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк"), ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними, визнання недійсними прилюдних торгів, акта та протоколу проведення прилюдних торгів.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що прилюдні торги з продажу переданої в іпотеку квартири, що розташована в АДРЕСА_1, проведено з порушеннями вимог Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про іпотеку" та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5.
У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право на користування квартирою, їх виселення та вселення.
Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом, зазначила, що 22 квітня 2014 року під час проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна нею була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка раніше належала позивачу за первісним позовом. 09 липня 2014 року, на підставі акта державного виконавця про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В. видано свідоцтво № 1130 про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Проте вона як єдиний власник вказаної квартири не має до неї доступу, оскільки в ній знаходяться колишні власники, які добровільно не бажають виселятися та зніматися з обліку зареєстрованого місця проживання. Тому, ОСОБА_2 просила суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири по АДРЕСА_1, визнати їх такими, що втратили право на користування вказаним житловим приміщенням та вселити її у вказане житлове приміщення.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Франківського ВДВС, ПП "Нива - В.Ш.", треті особи: ПАТ "ВіЕс Банк", ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність Франківського ВДВС, недійсними прилюдних торгів, протоколу та акту державного виконавця відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, їх виселення та вселення ОСОБА_2 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Франківського районного суду міста Львова від 13 жовтня 2014 року вселено ОСОБА_2 в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2015 року в частині визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні такої вимоги. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2015 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_1, рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2014 року в частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду, та рішення Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року залишені без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.Рішення Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду в частині, вказав, що висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для виселення відповідачів є помилковими, оскільки, всупереч вимогам статей 212 - 214, 303 ЦПК України, суд не врахував, що нормою, яка встановлює порядок виселення громадян із займаного житлового приміщення є стаття 109 ЖК Української РСР, за якою виселення громадян без надання іншого жилого приміщення неможливе, при цьому спосіб реалізації майна у зв`язку із зверненням на нього стягнення не має значення. Разом з тим, підстави для застосовування статті 391 ЦК України до правовідносин щодо виселення внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні.
Разом з цим суд не перевірив підстави набуття права власності попереднім власником ОСОБА_1 на спірне житлове приміщення, зокрема не дослідив договір іпотеки від 23 вересня 2008 року, й не встановив, чи отримувала іпотекодавець кредит для придбання житла.
Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин норму статті 391 ЦК України, а також не встановив обставини справи в повному обсязі в частині вирішення зустрічних позовних вимог про виселення ОСОБА_3 .
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2014 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.
Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 дійшов висновку, що підстави для вислення останньої з квартири за адресою: АДРЕСА_1, відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення залишити в силі.