Постанова
Іменем України
15 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 405/8416/13-ц
провадження № 61-17430св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - суддя третейського суду для вирішення конкретного спору ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2016 року в складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Гайсюка О. В., Фомічова С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання третейської угоди недійсною, скасування рішення третейського суду.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що у червні 2013 року він отримав від ОСОБА_2 копію рішення третейського суду від 04 серпня 2006 року, яким задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі - продажу від 28 липня 2006 року та визнання за ОСОБА_2 права власності на пансіонат відпочинку батьків та дітей "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розташований в селищі міського типу Кирилівка, Якимівського району, Запорізької області.
Позивач вважає, що рішення третейського суду суперечить третейській угоді, оскільки її умовами не передбачено можливості розгляду третейським судом спорів щодо визнання договору дійсним та про право власності на майно. Крім того, вказав, що третейська угода укладена з порушенням законодавства, оскільки сторони фактично не узгодили предмет спору, що є підставою для визнання її недійсною на підставі частини першої, третьої статті 203, статті 215 ЦК України. При цьому визнання третейської угоди недійсною має наслідком скасування рішення третейського суду.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 жовтня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною третейську угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду від 01 серпня 2006 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Скасовано рішення третейського суду для вирішення конкретного спору від 04 серпня 2006 року, прийняте одноособовим третейським суддею Третейського суду для вирішення конкретного спору ОСОБА_3 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності у третейській угоді від 01 серпня 2006 року узгодженого сторонами кола питань щодо предмету договору, що суперечить нормам статті 638 ЦК України та статті 12 Закону України "Про третейські суди". Відтак суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання третейської угоди недійсною є обґрунтованими. Скасовуючи рішення третейського суду від 04 серпня 2006 року, суд першої інстанції вважав, що третейським судом прийнято рішення щодо спору, який не передбачено третейською угодою від 01 серпня 2006 року та на підставі визнаної недійсною третейської угоди.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2016 року рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 23 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що зміст третейської угоди від 01 серпня 2006 року дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали в письмові формі третейську угоду, яка містить просте посилання на вирішення спорів між ними третейським судом. На час укладення оспорюваної третейської угоди Законом України "Про третейські суди" предмет спору не визначався як істотна умова такої угоди, тому така угода не суперечила статті 12 цього Закону і не може бути визнана недійсною. В іншій частині позовних вимог відмовлено, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання третейської угоди недійсною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує, що на час укладання третейської угоди, стаття 12 Закону України "Про третейські суди" дійсно не містила спеціальної вимоги щодо зазначення предмету третейської угоди. В подальшому вказану статтю внесено зміни та доповнено її зміст відповідною нормою, яка встановлює таку вимогу. Проте, незважаючи на відсутність вимоги щодо зазначення в третейській угоді істотної умови, а саме предмету, з приводу якого сторони домовились про передачу спору на вирішення третейського суду, сторони повинні були керуватися загальними вимогами цивільного законодавства, зокрема статтею 638 ЦК України. Заявник вважає, що предмет договору будь - якої угоди є істотною умовою, і за його відсутності угода не може вважатись укладеною.
Оскільки в оспорюваній третейській угоді відсутній предмет, тобто така угода не містить всіх істотних умов, тому, на думку позивача, суд апеляційної інстанції, порушивши вимоги статей 203, 215, 638 ЦК України, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання третейської угоди недійсною, скасування рішення третейського суду.
Крім того, заявник вказав, що апеляційним судом необґрунтовано визначено позовну вимогу про скасування рішення третейського суду як похідну від вимоги про визнання третейської угоди недійсною, оскільки така фактично є окремою позовною вимогою, яка судом по суті не розглянута.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили
У грудні 2016 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшло пояснення до касаційної скарги, в якому вона вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 підтримала, просила скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Вказала, що власником спірного нерухомого майна є позивач, а тому права Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" не порушені.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України 17 квітня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 28 липня 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали письмовий договір купівлі - продажу, згідно умов якого ОСОБА_1 продав, належний йому на підставі рішення суду від 26 липня 2006 року, пансіонат відпочинку (базу відпочинку) батьків та дітей "ІНФОРМАЦІЯ_1", а ОСОБА_2 зобов`язалась прийняти вказане нерухоме майно і сплатити за нього 3 055 940,00 грн. Обов`язок нотаріального посвідчення договору покладено на продавця, але нотаріальне посвідчення договору так і не відбулося.
29 липня 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підписали акт прийому - передачі пансіонату відпочинку відповідно до договору купівлі-продажу від 28 липня 2006 року.
01 серпня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали третейську угоду. Відповідно до пункту 1 вказаної третейської угоди передбачено, що (дослівно) "…спірні питання, пов`язані з, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вирішуватимуться відповідно до вимог чинного законодавства України та Закону України "Про третейські суди"".
Третейський суд для вирішення конкретного спору у складі третейського судді Головатюка С. А. 04 серпня 2006 року розглянув справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності.
Рішенням від того ж числа третейський суд вказаний позов задовольнив повністю. Визнав дійсним договір купівлі - продажу пансіонату відпочинку (бази відпочинку) батьків та дітей "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 28 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на пансіонат відпочинку (базу відпочинку) батьків та дітей "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розташований за адресою: вулиця Коса Пересип, 136, селище міського типу Кирилівка, Якимівського району, Запорізької області.
Частиною першою статті 17 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
У частині другій статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.