ПОСТАНОВА
Іменем України
22 серпня 2019 року
Київ
справа №636/3447/16-а
адміністративне провадження №К/9901/24201/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №636/3447/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Чугуївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області,
третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Слобожанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
на постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року (у складі головуючого судді Слурденко О.І.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року (у складі колегії: Калиновського В.А., суддів Бондара В.О., Калитки О. М.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, в якому просив суд: визнати протиправними дії Чугуївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати йому пенсії за період з 01 березня 2016 року; зобов`язати відповідача поновити йому виплату пенсії за період з 01 березня 2016 року та перерахувати (виплачувати) йому пенсію за період з 01 березня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, позовні вимоги задоволенні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем протиправно зупинено виплату пенсії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 10 травня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 636/3447/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 21 серпня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 636/3447/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 серпня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком на пільгових умовах і з січня 2003 року отримував пенсію за місцем свого проживання, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1, виданого 25 січня 2003 року управлінням ПФУ в місті Брянці Луганської області.
Згідно довідки № 6323002503 від 20 січня 2015 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Брянка Луганської області, та проживав у АДРЕСА_1, перемістився 20 січня 2015 року з тимчасово окупованої території до АДРЕСА_2 .
21 січня 2015 року ОСОБА_1 особисто звернувся до Управління пенсійного фонду України в Чугуївському районі з заявою про запит його пенсійної справи з УПРФУ міста Брянка Луганської області для взяття його на облік у Чугуївському районі та виплати пенсії.
Сторони підтверджують, що з лютого 2015 року позивач перебував на обліку в Чугуївському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області і отримував пенсію, однак з 01 березня 2016 року виплата пенсії позивачу припинена.
Із заперечень відповідача встановлено, що позивач перебував на обліку в управлінні з січня 2015 року, виплата пенсії проводилась по 01 березня 2016 року і припинена на підставі даних, отриманих в результаті обміну інформації з Управління праці та соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації, а саме: строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи сплив у липні 2015 року і у передбачений діючим законодавством спосіб подовжений не був, що встановлено пунктом 7-1 (в редакції постанови КМУ від 14 березня 2016 року № 167) постанови КМУ № 509 від 01 жовтня 2014 року "Про облік внутрішньо переміщених осіб".
Згідно повідомлення Управління праці та соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації ОСОБА_1 перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб з 20 січня 2015 року згідно довідки № 6323002503, яка на отой час була дійсна шість місяців. За продовженням строку дії довідки ОСОБА_1 не звертався. Станом на 24 жовтня 2016 року електрона картка внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 закрита з причин "не підтверджене місце фактичного проживання". Крім того, згідно інформації сільського голови Волохів`ярської сільської ради Чугуївського району, ОСОБА_1 з 20 січня 2015 року у АДРЕСА_2 не проживає. Також, сільським головою наданий акт обстеження проживання на території Волохів`ярської сільської ради переміщеної особи, згідно якого ОСОБА_1 з 20 січня 2015 року у АДРЕСА_2 по теперішній час не проживає і ніколи не проживав.
Таким чином, виплата пенсії позивачу зупинена у зв`язку з не підтвердженням місця фактичного проживання.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Крім того відповідач зазначає, що при вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не врахували положення постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", згідно з якими пенсія виплачується в разі фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації, вказаним у довідці департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.