ПОСТАНОВА
Іменем України
22 серпня 2019 року
Київ
справа №806/246/16
касаційне провадження №К/9901/9226/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 (головуючий суддя: Нагірняк М.Ф., судді: Сичова О.П., Чернова Г.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2016 (головуючий суддя: Шевчук С.М., судді: Майор Г.І., Одемчук Є.В.) у справі №806/246/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними, зобов`язання вирішити питання щодо призначення одноразової грошової допомоги,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат, в якому просив:
визнати протиправною відмову Міністерства оборони України викладену в листі від 18.12.2015, у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2-групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби,
зобов`язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2-групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 N 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності за результатами повторного медогляду. У зв`язку з цим позивач подав повний перелік документів необхідних для вирішення питання призначення йому одноразової грошової допомоги, однак відповідач питання призначення цієї допомоги не вирішив, обмежившись відмовою наданою листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від18.12.2015 №248/3/6/4017.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2016, адміністративний позов задоволений.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, яке мало місце в період її проходження. На час повторного переогляду та встановлення позивачу вищої групи інвалідності діяла постанова Уряду N 975, яка врегульовувала механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги особам інвалідність яких настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ними обов`язків військової служби, а тому заначений нормативно-правовий акт підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Позивачем було подано суб`єкту розгляду повний перелік документів необхідних для вирішення питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, втім МОУ ухилилось від обов`язку прийняти одне із передбачених законодавством рішень (про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), надавши відповідь листом від 18.12.2015 №248/3/6/4017 за підписом начальника управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що документи щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги на розгляд Комісії при МОУ не надходили, у зв`язку з чим рішення про призначення або про відмову у призначенні ОСОБА_1 належним суб`єктом розгляду не приймалось. Скаржник також вказав на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки первинна інвалідність встановлена після спливу трьох місяців з дня звільнення ОСОБА_1 зі служби. Окрім того, скаржник посилається на те, що Порядком №975 не встановлено механізму призначення та виплати одноразової грошової допомоги при встановленні групи інвалідності за результатами повторного огляду, а днем виникнення права на отримання цієї допомоги вважається дата встановлення інвалідності вперше.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 19.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19.08.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Інші учасники правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.
Верховний Суд переглянув оскаржені судові рішення у межах доводів касаційної скарги з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив строкову військову служби та приймав безпосередню участь в бойових діях на території Демократичної республіки Афганістан у період з 03.01.1983 по 08.05.1984.
У витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України зазначено про встановленню причинний зв`язок захворювання із пораненнями, контузією, травмою, каліцтвом, множинними вогнепальними осколковими пораненнями голови, лівої верхньої та лівої нижньої кінцівок, контузія головного мозку у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Згідно із інформацією зазначеної у виписці із акту огляду МСЕК серії 10 ААБ № 654635 від 22.04.2013, позивачу з 18.04.2013 вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, яка зумовлена пораненнями, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
За результатами повторного огляду медико-соціальною експертною комісією (Житомирська обласна МСЕК-2) позивачу з 11.08.2015 встановлено ІІ-у групу інвалідності, яка зумовлена пораненнями, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, та видано довідку до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 206718.
У зв`язку з цим, позивач 23.11.2015 звернувся через Олевський районний військовий комісаріат Житомирської області до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 11.08.2015 другої групи інвалідності, яка зумовлена пораненнями, контузією та захворюваннями, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. До заяви подано перелік документів згідно додатку.
Листом від 18.12.2015 за №248/3/6/4017 Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив позивача про відсутність підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим повернув подані документи.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що обмежує право позивача на соціальний захист, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
У спорах про оскарження акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, який стосується прав та обов`язків особи, суд при вирішенні справи має надати повну та об`єктивну правову оцінку такому акту.
Отже, з урахуванням завдань адміністративного судочинства, Верховний Суд вважає, що необхідним при вирішенні даної справи є перевірка дотримання відповідачем процедури розгляду питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Статтею 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби (пункт 5 частини 1 статті 16 Закону №2011-XII).
Буквальний аналіз зазначеної норми свідчить, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, яке мало місце в період її проходження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі №21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі №21-135а15, Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі №537/2897/16-а, від 13 грудня 2018 року у справі № 623/1711/17.
За змістом положень статті 16-3 Закону №2011-XII якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.