ПОСТАНОВА
Іменем України
21 серпня 2019 року
Київ
справа №805/1076/17-а
адміністративне провадження №К/9901/46705/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,
розглянув в порядку письмового провадження справу
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про скасування постанови про накладення штрафу, вимог, зобов`язання вчинити певні дії та визнання дій неправомірними, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 27 жовтня 2017 року, прийняту у складі судді Костромітіної О.О. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Сіваченка І.В. (головуючий), Шишова О.О., Міронової Г.М.
І. Суть спору:
1. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі також позивач) звернулося до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про скасування постанови про накладення штрафу у розмірі 5100 гривень та вимоги про зобов`язання виконати рішення суду, зобов`язання закінчення виконавчого провадження.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимога державного виконавця та постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення прийняті відповідачем протиправно, оскільки ПФУ згідно рішення здійснив перерахунок пенсії, про що повідомив відповідача, проте, виплата нарахованої пенсії позивачем не здійснена, у зв`язку з відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, тому невиконання судового рішення не може в даному випадку вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 січня 2014 року зобов`язано Управління провести перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст. 22 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ОСОБА_2
5. 04 серпня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
6. Листом від 30 серпня 2016 року Управлінням повідомлено Відділ про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_2 з 01 листопада 2010 року по 23 липня 2011 року, та зазначено, що виплату пенсії, яка нарахована ОСОБА_2 на виконання рішення суду у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, буде проведено за умови виділення необхідних асигнувань за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
7. 10 січня 2017 року державним виконавцем скеровано вимогу до Управління щодо виконання рішення суду в повному обсязі в 10-денний строк з дати отримання вимоги.
8. Листом від 19 січня 2017 року Управління на вимогу державного виконавця повідомлено відповідача про неможливість провести виплати нарахованих за рішенням суду коштів у зв`язку з ненадходженням додаткових коштів в обсягах, що можуть забезпечити фінансування донарахованих за рішеннями судів сум. В доповнення до даного листа направлено супровідна відомість на зарахування пенсій за період з 01.03.2015 по 31.03.2015, опис на зарахування пенсій на поточні (карткові) рахунки одержувачів, список № 1 на зарахування пенсій на поточні (карткові) рахунки одержувачів.
9. 18 січня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника Управління у розмірі 5100 гривень та скеровано боржнику вимогу щодо виконання рішення суду, якою його попереджене про накладення штрафу у подвійному розмірі та кримінальну відповідальність у разі повторного невиконання рішення суду і повторно надано 10-денний строк на виконання рішення суду.
10. Листом від 31 березня 2017 року Управління повідомило Відділ про виконання рішення у повному обсязі, у тому числі проведення виплат за рішенням суду ОСОБА_2 у розмірі 14679,03 гривень, та додано докази на підтвердження цього.
11. Постановою державного виконавця Відділу від 19 квітня 2017 року закінчено виконавче провадження № 51532129 у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду.
12. Вважаючи постанову про накладення штрафу у розмірі 5100 гривень та вимогу про зобов`язання виконати рішення суду протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
13. Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя постановою від 27 жовтня 2017 року, яку залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року, позов задовольнив частково. Постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Косаревої І.В. про накладання штрафу від 18.01.2017 по ВП № 51532129 у розмірі 5100 гривень скасував. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
14. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невиконання судового рішення Управлінням в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
15. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
16. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
17. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що відповідно до листа Управління від 31.03.2017 №3120/08-02 повідомлено про виконання рішення суду в повному обсязі, у тому числі, проведення виплат за рішенням суду ОСОБА_2 у розмірі 14 679,03 грн. Таким чином, скаржник вважає, що кошти на виконання рішення суду Управлінням все ж були наявні та сам факти виконання рішення підтверджує це. Тому, тривале невиконання рішення суду боржником є необґрунтованими та безпідставними. Отже, відповідач вважає, що накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця щодо невиконання рішення суду є правомірним.
18. Позивач у відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно та всебічно з`ясованих обставинах справи, а тому не підлягають скасуванню.
19. Оскільки з матеріалів касаційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржуються рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині позовних вимог які були задоволені, тому оскаржувані рішення судом касаційної інстанції перевіряються лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.
V. Джерела права й акти їх застосування
20. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
22. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
23. Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
24. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.