ПОСТАНОВА
Іменем України
20 серпня 2019 року
Київ
справа №2а/1770/3959/12
адміністративне провадження №К/9901/559/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 (суддя Сало А.Б.)
та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 (судді Шевчук С.М., Майор Г.І., Одемчук Є.В.)
у справі № 2а/1770/3959/2012
за позовом суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2012 року суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач, СПД ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Рівному ГУ Міндоходів у Рівненській області), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.08.2012 № 0003181742 та № 0003191742.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 позовні вимоги задоволено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 в частині щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2012 № 0003181742 у частині визначеного грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 8759,68 грн - за основним платежем та 2 189,92 грн - за штрафними санкціями. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.09.2013 та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач фактично не займався роздрібною торгівлею з реалізації продовольчих та непродовольчих товарів, тобто тим видом діяльності, який зазначений в свідоцтві платника єдиного податку, а здійснював оптову торгівлю. Відповідач стверджує, що СПД ОСОБА_1 зменшено уточнюючими розрахунками з податку на додану вартість задекларований податковий кредит по СПД ОСОБА_2 та ТОВ "Вєлєна В". Проте, при перевірці встановлено, що СПД ОСОБА_1 до податкового органу не подано уточнюючої декларації про майновий стан і доходи та не відкориговано валові витрати, а саме: не зменшено валові витрати по взаєморозрахункам з СПД ОСОБА_2 та ТОВ "Вєлєна В". Крім того, підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов`язань слугували висновки перевіряючого про безпідставність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по господарським взаємовідносинам з ПП "Агро спутнік", ПП "Фіто Сервіс плюс", ТОВ "Світ Імпекс", ПП "Мидас Плюс", які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними.
Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржувалося .
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 18.07.2012 по 31.07.2012 відповідно до статті 20, статей 75,77, 82 Податкового кодексу України, на підставі направлень від 18.07.2012 № 20/552/17-100 та від 23.07.2012 № 213/563/17-100, наказу від 26.06.2012 № 429 та плану-графіка проведення виїзних перевірок посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 07.08.2012 № 218/3010117457/17-116 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян". Відповідно до пункту 7.1 статті 7, підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та пункту "б" статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", сума донарахованого податку з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за результатами перевірки становить за ІІІ-ІV кв. 2010 року - 51 045,31 грн; статті 177 Податкового кодексу України. У відповідності до статті 164, пункту 167.1 статті 167, статті 176, пункту 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України донарахована за результатами перевірки сума податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю у 2011 році становить 92 948,44 грн; підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 198.2, 198.3, 198.6. статті 198, пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України, в зв`язку з чим встановлено завищення податкового кредиту на суму 48 527,91 грн, в тому числі за: липень 2010 року на суму ПДВ - 12 999 грн та за серпень 2010 року на суму ПДВ - 35528,91 грн, в результаті чого СПД ОСОБА_1 на порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України занижено суми ПДВ, які підлягають нарахуванню до сплати в бюджет в сумі 50 248,91 грн., в т.ч.: липень 2010 року на суму ПДВ - 12999 грн.; серпень 2010 року на суму ПДВ - 32874,91 грн.; вересень 2010 року на суму ПДВ - 2654 грн. та серпень 2011 року на суму ПДВ - 1721 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 15.08.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003181742, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 75 373, 37, в тому числі 50 248,91 грн - за основним платежем та 25 124,46 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0003191742, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб на 179 992,19 грн, в тому числі 143 993,75 грн - за основним платежем та 35 998,44 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд першої інстанції, висновки якого частково підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення. Суди прийшли до висновку, що у вказаному періоді підприємець ОСОБА_1 правомірно перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, а відтак оподаткування отриманих ним доходів за загальними правилами на думку суду є необґрунтованим.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Згідно статті 2 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" до компетенції місцевих рад входить лише встановлення ставок єдиного податку для суб`єктів малого підприємництва - фізичних осіб залежно від виду діяльності. Види господарської діяльності, здійснення яких унеможливлює перебування суб`єкта підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, прямо передбачені преамбулою та статтею 7 Указу.
Зокрема, не можуть перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб`єкти підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов`язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів, здійснюють видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в III кварталі 2010 року позивач жодним із вищезазначених видів господарської діяльності не займався. Окрім цього, в акті перевірки зазначено, що за III квартал 2010 року позивач отримав виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) в сумі 389 747 грн, тобто позивачем не перевищено граничного розміру виручки, установленого Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва".
Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно перебував на спрощеній системі оподаткування у спірному періоді.
Діюча на час існування спірних правовідносин загальна система оподаткування, обліку та звітності суб`єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб була регламентована, зокрема, статтями 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" з урахуванням вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно з частиною 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподатковуваним доходом вважається сукупний доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов`язаними з одержанням доходу.
Відповідно до частини 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Пункт 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Крім того, відповідно до п.п.5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлення додаткових обмежень щодо включення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, які зазначені в цьому Законі, не дозволяється.