У Х В А Л А
19 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/4319/18
Провадження № 12-123гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 904/4319/18 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі – ДК "Газ України") до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (далі – ПАТ "Дніпрогаз") про стягнення 9 572 278,32 грн інфляційних втрат та 2 678 604,54 грн 3% річних за касаційною скаргою ПАТ "Дніпрогаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2018 року (суддя Бондарєв Е.М.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року (судді Чус О.В., Кузнецова В.О. Вечірко І.О.) і
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2018 року ДК "Газ України" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ "Дніпрогаз" про стягнення 12 250 882,86 грн, з яких: 9 572 278,32 грн інфляційних втрат за період з 1 вересня 2015 року по 30 квітня 2018 року та 2 678 604,54 грн відсотків річних за період з 21 вересня 2015 року по 21 вересня 2018 року, нарахованих на суму основного боргу за договором поставки природного газу від 20 грудня 2010 року.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року, позов ДК "Газ України" задовольнив у повному обсязі.
У квітні 2019 року ПАТ "Дніпрогаз", яке відповідно до статті 5 Закону України "Про акціонерні товариства" змінило тип та назву товариства на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Дніпрогаз", звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило судові рішення у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх норм матеріального права, зокрема статей 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статей 193, 216 Господарського кодексу України (далі – ГК України), порушення норм процесуального права, зокрема статей 78, 121 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій не врахували, що, уклавши мирову угоду, сторони змінили матеріально-правові відносини, зокрема порядок та строки сплати вже існуючого основного боргу, розстрочили його погашення, відповідач належним чином виконує умови зазначеної мирової угоди, його зобов`язання як боржника щодо сплати основного боргу за договором поставки природного газу від 20 грудня 2010 року у вересні 2015 року - вересні 2018 року не є простроченими та відповідно відсутні підстави для нарахування за цей період інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Суди не взяли до уваги правову позицію, викладену Вищим господарським судом України в постанові від 5 жовтня 2017 року у справі № 904/8688/16 та Верховним Судом України в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 3-127г15; не взяли до уваги спеціальні норми Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" № 2711-IV (далі – Закону № 2711-IV), чинні станом на момент укладення сторонами мирової угоди, та залишили поза увагою, те, що мирову угоду уклали у відповідності до положень Закону № 2711-IV про реструктуризацію заборгованості, яка не підлягає індексації та на яку не нараховується пеня, штрафні та інші фінансові санкції, не взяли до уваги правову позицію щодо застосування Закону № 2711-IV, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 6 травня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Дніпрогаз" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19 березня 2019 року та призначив справу до розгляду.
ДК "Газ України" подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу справи № 904/4319/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п’ятої статті 302 ГПК України, оскільки, на думку скаржника, справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначення правової природи мирової угоди, укладеної в судовому процесі сторонами судової справи на стадії виконання судового рішення та щодо можливості застосування частини другої статті 625 ЦК України у разі укладення сторонами судової справи такої мирової угоди.
За твердженням позивача правова проблема полягає у тому, що суди по-різному визначають правову природу мирової угоди, укладеної в судовому процесі за положеннями ГПК України, та наслідки укладення такої мирової угоди для сторін: в одних випадках суди тлумачать мирову угоду як цивільний договір, укладений за взаємною згодою сторін та який змінює умови основного договору, а в інших - як процесуальний акт, що змінює лише порядок та спосіб виконання судового рішення та базується на взаємних поступках сторін справи, а не на інтересах сторін, як це відбувається у цивільно-правових відносинах, отже такий акт не може вважатися правочином.
Ухвалою від 23 липня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 904/4319/18 разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що аналіз судової практики свідчить про те, що суди по-різному підходять до вирішення питання, чи є мирова угода, укладена сторонами у справі в судовому процесі на стадії виконання судового рішення, підставою зміни строків виконання основного договору та чи покладаються на боржника наслідки порушення грошового зобов`язання, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, у разі належного виконання ним умов мирової угоди (з дотриманням встановленого сторонами у мировій угоді графіку погашення заборгованості).
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався на правові висновки, викладені у постановах:
- від 4 липня 2011 року у справі № 13/210/10 та від 9 листопада 2016 року у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011), у яких Верховний Суд України дійшов висновків про те, що положення статті 625 ЦК України підлягають застосуванню до аналогічних правовідносин, оскільки передбачені цією статтею наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові;
- від 20 листопада 2018 року у справі № 908/251/18, у якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що мирова угода, укладена сторонами у справі на стадії виконання судового рішення, відповідає вимогам договору про реструктуризацію, оскільки в частині узгодження уповноваженими представниками сторін забезпечує належне волевиявлення, спрямоване на реструктуризацію заборгованості згідно ізЗаконом України "Про деякі питання сплати заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" N 3319-VI (далі – Закону N 3319-VI), а з урахуванням її затвердження судом в порядкустатті 121 ГПК України(у редакції, чинній на дату затвердження мирової угоди), забезпечує виконання судового рішення в межах такої реструктуризації. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в цьому випадку мирова угода не є новацією, проте з урахуванням реструктуризації заборгованості в порядку пункту 2.6. Закону N 3319-VI вона мала своїм наслідком зміну строку відповідно до частини першої статті651та статті654 ЦК України;
- від 11 червня 2019 року у справі № 904/8731/17, у якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що, уклавши мирову угоду, сторони фактично розстрочили сплату заборгованості за договором поставки природного газу, встановлену судовим рішенням в іншій справі, до складу якої входила і сума основного боргу за договором, та встановили інший порядок та строки розрахунків за договором поставки природного газу. Тобто за умовами мирової угоди сторони за взаємною згодою змінили та визначили інші строки сплати основного боргу. При цьому, врахувавши, що визначений в мировій угоді порядок розрахунків відповідач не порушує, Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій про те, що зобов`язання відповідача (боржника) щодо сплати основного боргу за договором поставки природного газу не є простроченим, що виключає підстави для нарахування та стягнення за заявлений період (після ухвалення судового рішення в іншій справі про стягнення основного боргу) індексу інфляції та трьох відсотків річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України;
- від 15 травня 2018 року у справі № 921/412/17-г/7, у якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що мирова угода на стадії виконання судового рішення не може вважатися правочином у цивільно-правовому розумінні, а є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення. При цьому, суд, врахувавши, що умови укладеної сторонами у справі мирової угоди передбачали обов`язок боржника сплачувати інфляційні нарахування на визначену в угоді суму основного боргу, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення нарахувань за частиною другою статті 625 ЦК України.
Наведене, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, свідчить про те, що суди по-різному розуміють як правову природу мирової угоди, укладеної сторонами судових справ в судовому процесі на стадії виконання судового рішення, так і мету та наслідки її укладення для сторін, а також по-різному тлумачать подібність правовідносини сторін щодо стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у разі наявності ухвали суду про розстрочення (відстрочення) виконання судового рішення та у разі наявності укладеної сторонами на стадії виконання судового рішення у справі мирової угоди, у зв`язку з чим неоднаково застосовують до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України.