Постанова
Іменем України
19 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 212/908/17-ц
провадження № 61–34717св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А. О. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_4,
відповідач – приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року у складі судді Зіміна М. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – ПрАТ "ЦГЗК") про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.
Позовна заява мотивована тим, що вона в період з 02 грудня 1984 року по 17 лютого 2010 року працювала сепараторником та оператором пульту керування на дільниці усереднення та відвантаження концентрату збагачувальної фабрики ПрАТ "ЦГЗК". 17 лютого 2010 року звільнена з підприємства за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.
При звільненні з нею був проведений розрахунок, але в лютому 2017 року вона дізналася, що при звільненні з підприємства у зв’язку з виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити їй, за умови наявності 20-річного трудового стажу, вихідну допомогу відповідно до положень Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, яку останнім виплачено не було.
У зв’язку з наведеним просила суд стягнути з відповідача на її користь невиплачену вихідну допомогу в розмірі 7 434,84 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28 липня 2010 року по 28 липня 2013 року в розмірі 89 218,08 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 05 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ "ЦГЗК" на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу в розмірі 7 434,84 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29 739,36 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ПрАТ "ЦГЗК" на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.
Судові рішення мотивовано тим, що умови Колективного договору підприємства погіршують становище позивача в порівнянні з умовами Галузевої Угоди щодо підстав отримання одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, яка є обов’язковою до виконання відповідачем, що є підставою для стягнення з відповідача на її користь розміру такої вихідної допомоги, а також застосування статей 116, 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У жовтні 2017 року ПрАТ "ЦГЗК" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що на момент звільнення позивач не досягла встановленого колективним договором пенсійного віку для жінок – 55 років для отримання одноразової допомоги, оскільки їй на день звільнення було 52 роки. Крім того, суди не взяли до уваги, що розділом 6 "Соціальний захист та задоволення соціальних потреб" Галузевої угоди гірничо-металургічного комплексу України на 2007–2008 роки було передбачено, що виплата одноразової допомоги мала здійснюватися стороною власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором. Тобто, нормами самої галузевої угоди встановлена можливість для сторони власника визначити в колективних договорах підприємств окремі умови та порядок надання соціальних гарантій. Також судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки позивач була звільнена з підприємства у 2010 році, а з позовом звернулася у лютому 2017 року.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується паспортом громадянина України, серії НОМЕР_1 (а. с. 7).
У період з 02 грудня 1984 року по 17 лютого 2010 року ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ "ЦГЗК" та працювала сепараторником та оператором пульта керування на дільниці усереднення та відвантаження концентрату збагачувальної фабрики, що підтверджується копією трудової книжки, довідкою про стаж роботи позивача (а. с. 4-6, 56).
Згідно з копією наказу ВАТ "ЦГЗК" від 17 лютого 2010 року № 45 ОСОБА_4, оператора пульта керування виробничої дільниці усереднення і відвантаження концентрату збагачувальної фабрики, звільнено з роботи 17 лютого 2010 року за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України (а. с. 45).
Відповідно до розрахункового листа за лютий 2010 року при звільненні ОСОБА_4 допомога при виході на пенсію не виплачувалась (а. с. 46).
У довідці ПрАТ "ЦГЗК" від 20 березня 2017 року № 431 визначено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 за два останні місяці перед звільненням грудень 2009 року – січень 2010 року склала: 2 478,28 грн, середньогодинна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням склала 14,84 грн (а. с. 39).
Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оплату праці" госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.
Пунктом 7.10 Колективного договору на 2010-2011 роки між генеральним директором та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ "ЦГЗК" (далі – Колективний договір) встановлено зобов’язання підприємства відповідача виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті, зокрема: від 20 і більше років три середньомісячні заробітні плати працівника (а. с. 38).