Постанова
Іменем України
14 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 562/303/15-ц
провадження № 61-28612св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Шеремет А. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання повернути автомобіль.
Позовна заява мотивована тим, що в серпні 2008 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 для відновлюваного ремонту належний їй на праві власності автомобіль "Volkswagen Caddy", 2001 року випуску, який зазнав механічних пошкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Восени 2009 року, за попередньою домовленістю із відповідачем, вона прибула в місто Здолбунів на стоянку автомобілів, для того щоб отримати свій автомобіль після ремонту.
Однак, ОСОБА_2 ключі від автомобіля їй не віддав, так як вони не досягли згоди з приводу розміру грошових коштів, які вона мала передати останньому за проведений ремонт і вони розійшлись, а автомобіль залишився на стоянці.
Після цього, до 2011 року вона так і не змогла більше зв`язатись із відповідачем, так як останній змінив своє місце роботи.
В 2011 році відповідач повідомив її, що автомобіль із стоянки він не забирав, але коли вона прибула на стоянку, то не виявила там свого автомобіля, в зв`язку із чим 09 листопада 2011 року вона звернулась до правоохоронних органів із заявою щодо незаконного заволодіння її транспортним засобом та завдання їй майнової шкоди. Будь-яких результатів це не дало, а тому, на підставі частини 1 статті 1192 ЦК України, просила стягнути із відповідача на її користь 142 664,43 грн
(9 023,68 доларів США), в якості компенсації за спричинену матеріальну шкоду її майну неналежним виконанням зобов`язання по наданню авторемонтних послуг.
30 червня 2015 року ОСОБА_1 збільшила свої позовні вимоги та просила стягнути із відповідача на її користь моральну шкоду, в розмірі 150 000,00 грн, які, своєю заявою від 16 жовтня 2015 року зменшила до 75 000,00 грн.
15 квітня 2016 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги і просила розірвати укладений між нею та відповідачем в усній формі договір щодо ремонту її автомобіля, зобов`язати останнього повернути належний їй на праві приватної власності автомобіль, а з неї стягнути на користь
ОСОБА_2 вартість ремонту, яка має бути підтверджена відповідними фінансово-касовими документами.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення із відповідача моральної шкоди залишено без розгляду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від
11 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 належний їй на праві власності автомобіль марки "Volkswagen Caddy", 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 465,58 грн в рахунок відшкодування сплаченого при подачі позову судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів, згідно яких би вбачалось, що останній повернув ОСОБА_1 автомобіль, після того як його відремонтував за усною домовленістю між ними.
Крім того, суд поновив позивачу строк позовної давності, з огляду на те, що остання пропустила його із поважних причин, оскільки намагалася захистити своє порушене право шляхом звернення до правоохоронних органів і в межах кримінальної справи мала б право на відшкодування матеріальної шкоди.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від
11 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 606,32 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
10 березня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від
11 листопада 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд правильно встановивши усі фактичні обставини справи, застосувавши правила про позовну давність, позбавив ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль, оскільки причини звернення до суду лише 11 лютого 2015 року з даним позовом зумовлені поважними причинами.
Доводи інших учасників справи:
21 червня 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Здолбунівського районного суду Рівненської області.
Зупинено виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від
23 лютого 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 606,32 грн судових витрат, до закінчення касаційного провадження.
У листопаді 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Розпорядженням від 03 червня 2019 року № 462/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-28612св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.