Постанова
Іменем України
07 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 523/15997/15-ц
провадження № 61-11054св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальна установа "Дитяча міська поліклініка № 2",
третя особа - головний лікар комунальної установи "Дитяча міська поліклініка № 2" Патраманська Катерина Іванівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 03 червня 2016 року у складі судді Бабакова В. П. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2016 року у складі колегії суддів: Ісаєвої Н. В., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунальної установи "Дитяча міська поліклініка № 2", третя особа - головний лікар комунальної установи "Дитяча міська поліклініка № 2" Патраманська К. І., про стягнення суми індексації за час затримки виплати середнього заробітку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані відпустки, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання відрахувати суми податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО), військового збору, внесків до Пенсійного фонду України за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 05 грудня 1993 року по 13 червня 2012 року перебувала у трудових правовідносинах із комунальною установою "Дитяча міська поліклініка № 2". 13 червня 2012 року згідно з наказом керівника підприємства № 136ос була звільнена "у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці" згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 31 жовтня 2014 року позивача поновлено на роботі, стягнуто компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2012 року по 31 жовтня 2014 року у розмірі 56 557,25 гривень. 14 листопада 2014 року ОСОБА_1 подала заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням, але до теперішнього часу трудову книжку не повернуто.
Посилаючись на вищевказані обставинами, позивач просила суд:
- стягнути з відповідача суму індексації на суму компенсації згідно з рішенням суду від 31 жовтня 2014 року у розмірі 13 930,24 грн;
- суму компенсації з врахуванням індексації за час вимушеного прогулу за період з 15 листопада 2014 року по 30 квітня 2016 року у розмірі 29 544,91 грн;
- суму компенсації за невикористанні відпустки за період 13 червня 2012 - 2015 роки у розмірі 6 567,54 грн;
- моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн, а всього 250 042,69 грн;
- зобов`язати відповідача здійснити відрахування суми ПДФО, військового збору, внесків до Пенсійного фонду України за період з 13 червня 2012 року по 30 квітня 2016 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 03 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з комунальної установи "Дитяча міська поліклініка № 2" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29 544,91 грн за період з 15 листопада 2014 року по 30 квітня 2016 року з відрахуванням ПДФО та військового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням індексу інфляції, суд виходив із того, що за своєю правовою природою зазначена сума середнього заробітку не вважається заробітною платою згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", а є санкцією з невиконання власником або уповноваженим ним органом вимог КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення суми компенсації за невикористані відпустки за період з 13 червня 2012 року до кінця 2015 року, суд виходив із того, що згідно зі статтею 6 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, однак позивач за вищевказаний період відпрацював тільки 11 днів, а тому відсутні підстави для стягнення суми компенсації за невикористанні відпустки за вказаний період.
Відмовляючи у стягненні моральної шкоди, суд виходив із того, що позивач пропустив, передбачений статтею 233 КЗпП України трьохмісячний строк звернення до суду, заяви про поновлення строку позивач не заявляв.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про відрахування ПДФО, військового збору та внесків до Пенсійного фонду України з суми компенсації у розмірі 56 557,25 грн згідно з рішенням Суворовського районного суду міста Одеса від 31 жовтня 2014 року, суд виходив із того, що зазначена сума вже сплачена та отримана позивачем.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2016 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 03 червня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками міського суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 03 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2016 року, ухвалити нове рішення.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається (стаття 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що частково задовольняючи позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, не застосував закон, який підлягає до застосування, ухвалив рішення, яке не відповідає закону.
У грудні 2016 року представник Комунальної установи "Дитяча міська поліклініка № 2" Россоха О. С. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є законним і обґрунтованим.
Однак, переглядаючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд у порушення вимог статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) вийшов за межі доводів апеляційної скарги та не звернув уваги, що позивач не оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки.
Рух справи
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
У червні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Розпорядженням від 12 червня 2019 року № 681/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-11054св18 призначено повторний автоматизований перерозподіл.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Курило В. П.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 грудня 2003 року по 13 червня 2012 року перебувала у трудових правовідносинах із комунальною установою "Дитяча міська поліклініка № 2".
13 червня 2012 року наказом керівника підприємства № 136ос ОСОБА_1 була звільнена "у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці" згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 поновлено на роботі, стягнуто компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2012 року по 31 жовтня 2014 року у розмірі 56 557,25 гривень.
Наказом від 03 листопада 2014 року № 222-ос позивача поновлено на посаді сестри медичної процедурного кабінету. 14 листопада 2014 року позивач подала заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням з 14 листопада 2014 року згідно з пунктом 3 статті 38 КЗпП України.