Постанова
Іменем України
14 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 359/5258/15-ц
провадження № 61-3742зпв18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - заступника Бориспільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Державного земельного агентства у Київській області,
відповідачі: Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом заступника Бориспільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Державного земельного агентства у Київській області до Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, розпорядження органу виконавчої влади, договорів купівлі-продажу, міни та дарування земельних ділянок, державних актів на право приватної власності на землю та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави, за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року у складі судді: Муранової-Лесів І. В., ухвали апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Касьяненко Л. І., Гуля В. В., Іванової І. В. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Леванчука А. О., Закропивного О. В., Маляренка А. В., Мостової Г. І., Ступак О. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року заступник Бориспільського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Державного земельного агентства у Київській області звернувся із позовом до Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, розпорядження органу виконавчої влади, договорів купівлі-продажу, міни та дарування земельних ділянок, державних актів на право приватної власності на землю та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у процесі перевірки прокуратурою виявлено факт порушення вимог закону при виділенні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 38 га на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, а саме те, що вказана земельна ділянка, яка перебувала у ОСОБА_1 у постійному користуванні відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого на підставі рішення Бориспільської районної ради № 127-08-ХХІІІ, була передана йому у власність на підставі рішень Гнідинської сільської ради № 7 від 13 липня 1999 року та договору купівлі-продажу № 1817 від 30 вересня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Бориспільської державної нотаріальної контори Сіпко Л. М. У тому числі була безоплатно передана земельна ділянка площею 8,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства; за плату була передана земельна ділянка площею 29,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства.
На підставі цих документів 28 жовтня 1999 року голова Гнідинської сільської ради видав ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 38 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.
20 листопада 2003 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір міни згідно якого відчужив у власність ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку площею 38 га з цільовим призначенням для фермерського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.
05 грудня 2003 року Бориспільський районний відділ земельних ресурсів видав ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 .
Розпорядженням Бориспільської РДА № 1495 від 01 грудня 2006 року цільове призначення земельної ділянки було змінено з "для ведення фермерського господарства" на "для ведення особистого селянського господарства".
На підставі цього розпорядження органу виконавчої влади 18 грудня 2006 року Бориспільський районний відділ земельних ресурсів видав ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 .
У подальшому у 2011 році зазначена земельні ділянка була поділена на 4 земельні ділянки: площею 37,0194 га з кадастровим номером НОМЕР_5, площею 0,3549 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,4429 га з кадастровим номером НОМЕР_7 та площею 0,63 га з кадастровим номером НОМЕР_8 .
28 грудня 2011 року управління Держкомзему у Бориспільському районі видало ОСОБА_2 чотири державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_9, серії НОМЕР_10, серії НОМЕР_11 та серії НОМЕР_12 .
09 жовтня 2013 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договори дарування земельних ділянок, за якими відповідач ОСОБА_3 набув право власності на чотири спірні земельні ділянки: площею 37,0194 га з кадастровим номером НОМЕР_5, площею 0,3549 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,4429 га з кадастровим номером НОМЕР_7 та площею 0,63 га з кадастровим номером НОМЕР_8 .
Прокурор також зазначав, що у ході проведення перевірки було встановлено, що 13 липня 1999 року Гнідинська сільська рада не розглядала питання про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1, жодне рішення № 7 з цього приводу не приймалось, в архіві та в самій раді таке рішення відсутнє. Наведене є грубим порушенням закону, зокрема статей 17, 18 ЗК України 1990 року і свідчить про відсутність у Гнідинської сільської ради волевиявлення, спрямованого на передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1 .
Заступник Бориспільського міжрайонного прокурора, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
визнати недійсними рішення Гнідинської сільської ради № 7 від 13 липня 1999 року "Про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки (середньої земельної частки) із земель, що були раніше надані громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства" та рішення Гнідинської сільської ради № 7 від 13 липня 1999 року "Про передачу за плату у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, розмір якої перевищує середню земельну частку із земель що були раніше надані громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства";
визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1917 від 30 вересня 1999 року, посвідчений державним нотаріусом Бориспільської державної нотаріальної контори Сіпко Л. М.;
визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку серії НОМЕР_2 для ведення селянського (фермерського) господарства площею 38 га на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області;
визнати недійсним договір міни, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 20 листопада 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н. В. за № 8464;
визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку серії НОМЕР_3 для ведення селянського (фермерського) господарства площею 38 га на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, виданий 05 грудня 2003 та зареєстрованого за № 646;
визнати недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації № 1495 від 01 грудня 2006 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 з ведення фермерського господарства на ведення особистого селянського господарства на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області";
визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку серії НОМЕР_4 для ведення особистого селянського господарства площею 38 га на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, виданий 18 грудня 2006 року та зареєстрований за № 030032300342;
визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку серії НОМЕР_12 для ведення особистого селянського господарства площею 37,0194 га з кадастровим номером НОМЕР_5, виданий управлінням Держкомзему у Бориспільському районі 28 грудня 2011 року та зареєстрований за № 322088001006225;
визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку серії НОМЕР_10 для ведення особистого селянського господарства площею 0,3549 га з кадастровим номером НОМЕР_6, виданий управлінням Держкомзему у Бориспільському районі 28 грудня 2011 року та зареєстрований за № 322088001006227;
визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку серії НОМЕР_9 для ведення особистого селянського господарства площею 0,4429 га з кадастровим номером НОМЕР_7, виданий управлінням Держкомзему у Бориспільському районі 28 грудня 2011 року та зареєстрований за № 322088001006226;
визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку серії НОМЕР_11 для ведення особистого селянського господарства площею 0,6300 га з кадастровим номером НОМЕР_8, виданий управлінням Держкомзему у Бориспільському районі 28 грудня 2011 року та зареєстрований за № 322088001006228;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,06300 га з кадастровим номером НОМЕР_8 від 09 жовтня 2003 року, який зареєстровано у реєстрі правочинів за № 3906;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,06300 га з кадастровим номером НОМЕР_6 від 09 жовтня 2003 року, який зареєстровано у реєстрі правочинів за № 3897;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,06300 га з кадастровим номером НОМЕР_7 від 09 жовтня 2003 року, який зареєстровано у реєстрі правочинів за № 3894;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,06300 га з кадастровим номером НОМЕР_5 від 09 жовтня 2003 року, який зареєстровано у реєстрі правочинів за № 3900;
витребувати на користь держави в особі Головного управління Державного земельного агентства у Київській області з незаконного володіння ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 38 га із кадастровими номерами НОМЕР_8, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_5 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2014 року у складі судді: Борця Є. О. позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним рішення Гнідинської сільської ради від 13 липня 1999 року № 7 "Про передачу безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 8,9 га для ведення селянського (фермерського) господарства".
Визнано недійсним рішення Гнідинської сільської ради від 13 липня 1999 року № 7 "Про передачу за плату у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 29,1 га для ведення селянського (фермерського) господарства".
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 30 вересня 1999 року між Гнідинською сільською радою та ОСОБА_1, посвідчений державним нотаріусом Бориспільської державної нотаріальної контори Сіпко Л. М., зареєстрований в реєстрі за № 1917.
Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданий 28 жовтня 1999 року ОСОБА_1
Визнано недійсним договір міни земельної ділянки, укладений 20 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н. В ., зареєстрований в реєстрі за № 8464.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданий 05 грудня 2003 року ОСОБА_2
Визнано недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 01 грудня 2006 року № 1495.
Визнані недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані 18 грудня 2006 року та 28 грудня 2011 року ОСОБА_2 .
Визнані недійсними договори дарування земельних ділянок, укладені 09 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області земельну ділянку площею 0,4429 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області земельну ділянку площею 0,3549 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області земельну ділянку площею 0,63 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області земельну ділянку площею 37,0194 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факту того, що питання про безоплатну та оплатну передачу земельних ділянок площею 8,9 га та 29,1 га у власність ОСОБА_1 на пленарному засіданні Гнідинської сільської ради 13 липня 1999 року не розглядалось, жодне рішення № 7 з цього приводу не приймалося, тому суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідач ОСОБА_1 набув права власності на спірну земельну ділянку неправомірно, всупереч вимогам закону, у зв`язку з чим державний акт серії НОМЕР_2 необхідно визнати недійсним з метою захисту прав держави на землю.
Також згідно висновку суду у зв`язку з недійсністю державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 не набув право приватної власності на земельну ділянку площею 38 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради, не мав права розпоряджатись цією земельною ділянкою, з огляду на що суд вважав, що договір міни земельної ділянки, укладений 20 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, необхідно визнати недійсним. Згідно частини першої статті 59 ЦК УРСР 1963 року цей договір вважався недійсним з моменту його укладення.
Оскільки 05 грудня 2003 року були відсутні підстави для видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 , тому цей акт має бути визнаний недійсним.
У зв`язку з недійсністю зазначеного державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 на підставі договору міни, суд першої інстанції вказав, що вона не набула право власності на земельну ділянку площею 38 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташовану на території Гнідинської сільської ради та, відповідно, не мала права ініціювати зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та поділ її на 4 частини, з огляду на це суд зробив висновок про наявність підстав для визнання зазначених розпорядження та актів недійсними.
У зв`язку з недійсністю державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 не набула право власності на земельні ділянки площею 0,4429 га з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 0,3549 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,63 га з кадастровим номером НОМЕР_8 та площею 37,0194 га з кадастровим номером НОМЕР_5 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради. Тому ОСОБА_2 не мала права розпоряджатись ними. Договори дарування земельних ділянок, укладені між нею та ОСОБА_3, суперечать положенням частини першої статті 319 ЦК України. З огляду на ці обставини суд вважав, що договори дарування земельних ділянок, укладені 09 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, необхідно визнати недійсними.
У зв`язку з недійсністю договорів дарування у ОСОБА_3 припинились правові підстави для володіння придбаними ним земельними ділянками. Він не знав та не міг знати про те, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати земельні ділянки. Ця обставина свідчить про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем. Однак земельні ділянки були придбані ним за безвідплатними договорами. З огляду на ці обставини суд вважав, що допустимо витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі ГУ Держземагентства в Київській області земельні ділянки площею 0,4429 га з кадастровим номером НОМЕР_7, площею 0,3549 га з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 0,63 га з кадастровим номером НОМЕР_8 та площею 37,0194 га з кадастровим номером НОМЕР_5 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовані на території Гнідинської сільської ради.
Відмовляючи у застосування позовної давності, про що було заявлено відповідачами, суд першої інстанції вважав, що про порушення закону, допущене при передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1, та незаконне відчуження їх у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стало відомо у процесі перевірки, яку Бориспільська міжрайонна прокуратура проводила у квітні 2014 року, заступник Бориспільського міжрайонного прокурора пред`явив позов 20 травня 2014 року. З огляду на це суд вважав, що позовна давність не пропущена.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Воробйової Н. С., Березовенко Р. В., рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2014 року у частині визнання недійсними рішень Гнідинської сільської ради від 13 липня 1999 року № 7, визнання недійсним договору міни земельних ділянок, укладеного 20 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та чотирьох договорів дарування земельних ділянок, укладених 09 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та державного акта на право власності на земельну ділянку від 05 грудня 2003 року серії НОМЕР_3 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вказаних ділянок і доказів протилежного прокурором не надано. Питання, які пов`язані із припиненням права власності добросовісного набувача на придбане майно врегульовані статтями 330, 388 ЦК України, які встановлюють вичерпний перелік підстав, за наявності яких придбане добросовісним набувачем майно не переходить у його власність і може бути витребуване у нього. Тобто способом захисту прав у такому випадку є вимоги про витребування майна від добросовісного набувача. Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції не врахував, що держава, в інтересах якої прокурор подав позов, не є учасником правочинів щодо відчуження спірної земельної ділянки, укладених між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а пізніше між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, тому обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону, оскільки земельні ділянки не підлягають поверненню державі за недійсним правочином, учасником якого держава не є. У зв`язку із цим апеляційний суд вважав, що захист держави відповідно до позовних вимог та вимог закону необхідно здійснювати шляхом витребування майна у набувача шляхом пред`явлення віндикаційного позову відповідно до статті 388 ЦК України, який судом розглянутий і задоволений.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року у складі колегії суддів: Горелкіної Н. А., Євграфової Є. П., Завгородньої І. М. Іваненко Ю. Г., Ситнік О. М., рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що сам факт відсутності у протоколі шостої сесії Гнідинської сільради посилання на рішення № 7 про передачу у власність ОСОБА_1 та відсутність зазначених рішень в архіві сільської ради не є беззаперечним доказом того, що такі рішення не приймались сесією сільської ради. Судом не надано оцінки обставинам виконання оспорюваного рішення про продаж земельної ділянки та договору купівлі продажу, зокрема: внесення до каси Гнідинської сільської ради грошових коштів 27 вересня 1999 року, зарахування таких коштів до сільського бюджету с. Гнідин, ухвалення рішення сесії від 27 квітня 2000 року про затвердження звіту про виконання сільського бюджету на 1999 рік за доходами в сумі 379 312 грн. Згідно матеріалів справи, завірені печатками із написом "згідно з оригіналом" копії оспорюваних рішень до матеріалів справи були подані безпосередньо прокурором і про порушення кримінального провадження з приводу підробки таких рішень, втрату печатки сільської ради, притягнення до відповідальності винних осіб тощо матеріли справи доказів не містять і на такі обставини ні прокурор, ні позивач в позові не посилались. Тому висновок суду про те, що оспорювані прокурором рішення сільською радою не приймались є припущенням.
Задовольняючи вимоги про витребування земельної ділянки з незаконного володіння теперішнього власника за правилами статті 388 ЦК України, суди не звернули уваги на наявні в матеріалах справи докази, які свідчать про те, що до передачі у власність ОСОБА_1 ці ж земельні ділянки перебували не у володінні держави, а у постійному користуванні ОСОБА_1 відповідно до акта про постійне користування від 23 липня 1999 року, виданого на підставі рішення Бориспільської районної ради від 25 червня 1999 року.
Також суд касаційної інстанції вказав, що позов у цій справі заявлено прокурором в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, тому саме останнє є позивачем у справі, а норми, передбачені статті 76 ЦК УРСР щодо початку перебігу позовної давності, встановлені для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист інтересів державі в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Оскільки позивач як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до позовної заяви прокурором було долучено копії двох рішень Гнідинської сільської ради №7 від 13 липня 1999 року, відповідно до яких Гнідинська сільська рада, розглянувши заяву ОСОБА_1 про передачу йому безоплатно у приватну власність земельної ділянки (середньої земельної частки) та земельної ділянки, розмір якої перевищує середню земельну частку, із земель, що були раніше надані для ведення селянського (фермерського) господарства, вирішила передати ОСОБА_1 у приватну власність дві земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в тому числі: безоплатно - земельну ділянку загальною площею 8,9 га сіножатей та за плату - земельну ділянку загальною площею 29,1 га, в тому числі сіножтей 24,2 га, боліт 4,9 га. сам факт відсутності у протоколі шостої сесії Гнідинської сільської ради посилання на ухвалені рішення № 7 про передачу у власність ОСОБА_1 земельних ділянок та відсутність зазначених рішень в архіві сільської ради не є беззаперечним доказом того, що такі рішення не приймались сесією сільської ради. Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що при виготовленні рішень Гнідинської сільської ради Бориспільського району від 13 липня 1999 року №7, якими було вирішено передати у власність земельні ділянки відповідачу ОСОБА_5 за плату та безоплатно в межах середньої земельної частки, було порушено чинне земельне законодавство, у тому числі статті 17,18 ЗК України 1990 року, а викладена в цих документах інформація не відповідає дійсності, суду надано не було. Відомості про порушення кримінального провадження за даним фактом з приводу підробки таких рішень, та притягнення до відповідальності винних осіб, відсутні. Суд першої інстанції зробив висновок, що прокурором та позивачами не надано достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 неправомірно, всупереч вимогам закону, набув право власності на спірну земельну ділянку. Оскільки усі інші позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 не набув права власності на спірну земельну ділянку, то в іншій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю.
Також суд першої інстанції вказав, що вимоги прокурора щодо витребування з володіння відповідача ОСОБА_3 належних йому на праві власності земельних ділянок на користь держави, суперечать вимогам чинного законодавства та встановленим у судовому засіданні обставинам справи, оскільки до передачі їх у власність ОСОБА_1, земельні ділянки перебували у постійному користуванні ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право постійного користування від 23 липня 1999 року, виданого на підставі рішення Бориспільської районної ради від 25 червня 1999 року. Крім того у цій справі ані прокурором, ані позивачами не було зазначено про існування суспільного інтересу у позбавленні відповідача ОСОБА_3 права власності на спірні земельні ділянки, оскільки будь-яких порушень при набутті ним права власності, окрім наведених доводів прокурора, які суд визнав недоведеними, зазначено не було та у судовому засіданні не встановлено.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позов недоведений з огляду на відсутність належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 неправомірно, всупереч вимог земельного законодавства набув право власності на спірну земельну ділянку. Суд першої інстанції правильно встановив, що відсутність у протоколі Гнідинської сільської ради від 13 липня 1999 року вказівки про розгляд питання щодо передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1, а також відсутність оригіналу рішення № 7 від 13 липня 1999 року в архіві сільської ради, не є достатніми доказами, щоб вважати доведеним факт неприйняття Гнідинською сільською радою оскаржуваних рішень. Відповідачі ОСОБА_3, так само як і ОСОБА_1, ОСОБА_2, не можуть нести відповідальності за дії Гнідинської сільської ради, не мали можливості та не були зобов`язані контролювати ці дії. Видача Гнідинським сільським головою рішень сільської ради № 7 від 13 липня 1999 року, підписаних сільським головою та скріплених печаткою сільської ради, прийняття сільською радою від ОСОБА_1, грошових коштів в оплату за земельну ділянку та включення цих коштів до сільського бюджету за 1999 рік, підписання Гнідинським сільським головою договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 вересня 1999 року, видача сільською радою ОСОБА_1, державного акту на право власності на земельну ділянку, було підтвердженням для ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 законності передачі у власність ОСОБА_1, у 1999 році спірної земельної ділянки площею 38,0 га. На спірній земельній ділянці власники ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які не знали і не могли знати про відсутність в архіві Гнідинської сільської ради рішень № 7 від 13 липня 1999 року або про помилки при оформленні протоколу сесії від 13 липня 1999 року, виконували будівельні та інші роботи з впорядкування території, здійснювали поліпшення земельної ділянки, що підтверджується доказами у справі.
Таким чином, надаючи згоду на відведення спірної земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_1, сесія Гнідинської сільської ради своїм рішенням ствердила, що таке відведення не суперечить інтересам сільської громади, що інші члени громади не претендують на володіння чи користування цією земельною ділянкою, що сільська рада погоджується на безстрокове вилучення земельної ділянки з користування сільської громади, крім випадків відмови ОСОБА_1, від земельної ділянки чи примусового вилучення земельної ділянки за порушення ОСОБА_1 вимог земельного законодавства.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди належним чином перевірили доводи заступника прокурора, на які він посилався як на підставу подання даного позову до суду, та інших учасників процесу, відповідно до вимог статей 60, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) надали належну оцінку наявним у справі доказам, та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність заявленого позову з огляду на відсутність належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 неправомірно, всупереч вимог земельного законодавства набув право власності на спірну земельну ділянку. Також суди правильно зазначили, що відсутність у протоколі Гнідинської сільської ради від 13 липня 1999 року вказівки про розгляд питання щодо передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1, а також відсутність оригіналу рішення від 13 липня 1999 року № 7 в архіві сільської ради, не є достатніми доказами, щоб вважати доведеним факт неприйняття Гнідинською сільською радою оскаржуваних рішень.
Аргументи учасників справи
У грудні 2017 року заяви заступника Генерального прокурора звернувся із заявою про перегляд рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав, а саме:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, на підтвердження чого заявником надана:
ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року у справі № 348/991/16-ц;
ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у справі № 128/701/16-ц;
ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року у справі № 6-26151ск15;
ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року у справі № 6-14412св15;
ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року у справі № 6-30539ск15.
2) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, на підтвердження чого заявником надані:
постанова Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16 (№ 522/10652/15-ц);
постанова Судових палат у господарських та адміністративних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 3-553гс15 (№ 911/3396/14);
постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14;
постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13;
постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376ц16;
постанова Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15;
постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
У березні 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 через представників ОСОБА_6, ОСОБА_7 надали заперечення на заяву про перегляд, у якій вказують про відсутність підстав для задоволення заяви.
Заява мотивована тим, що надані рішення суду касаційної інстанції, а також Верховного Суду України на свідчать про неоднаковість застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Рух справи
Станом на 15 грудня 2017 року (набрання чинності ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 № 2147-VIII) розгляд вказаної заяви у вказаній справі Верховним Судом України не закінчено.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить про інше.
На підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК заява передана до Касаційного цивільного суду.
Короткий зміст ухвал Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2018 року відкрито провадження у справі № 359/5258/15-ц та витребувано матеріали цивільної справи з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року справу № 359/5258/15-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року справу № 359/5258/15-ц повернуто на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
У заяві про перегляд заступник Генерального прокурора просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.