Постанова
Іменем України
19 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 686/3307/16-ц
провадження № 61-348св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, Хмельницьке бюро технічної інвентаризації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2015 року у складі головуючого-судді Заворотної О. Л. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 15 березня 2016 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Грох Л. М., Гринчука Р. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Хмельницького бюро технічної інвентаризації про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення.
На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 листопада 2010 року після смерті батька ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що у період 2000-2002 років вказана квартира була неодноразово відчужена. Останнім покупцем є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2002 року. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2006 року визнано недійсними договори купівлі-продажу спірної квартири, в тому числі й договір купівлі-продажу від 17 грудня 2002 року, згідно з яким ОСОБА_2 придбав спірну квартиру.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі без будь-яких законних підстав, просила усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з цієї квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2015 року позов задоволено та ухвалено усунути перешкоди ОСОБА_1 у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач, проживаючи та користуючись спірною квартирою, перешкоджає позивачу, як власнику майна у його законному праві користування та розпорядження своїм майном, тому позов підлягає задоволенню відповідно до положень статей 317, 319, 321, 391 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 15 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2015 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення місцевого суду відповідає вимогам закону, при його ухваленні повно і всебічно встановлено обставини справи та не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами порушені положення частини четвертої статті 334 та частини третьої статті 640 ЦК України в редакції до 01 січня 2004 року, оскільки відповідно до зазначених норм закону право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру виникло 20 грудня 2002 року, тобто після реєстрації права власності на спірну квартиру, яка до цього часу не скасована, чим протизаконно не визнають та порушують право власності ОСОБА_2 на квартиру. Також поза увагою судів залишилось те, що позивач пропустила строк передбачений статтею 257 ЦК України для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки про порушення свого права дізналася після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом 24 листопада 2010 року, а з указаним позовом звернулася лише у лютому 2015 року. Крім того, суди не звернули уваги на те, що позивач 01 грудня 2011 року зверталася до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з аналогічним позовом, що є підставою відповідно до статті 206 ЦПК України 2004 року для закриття провадження у справі. Також заявник посилається в касаційній скарзі на те, що суди, ухвалюючи оскаржувані рішення, посилалися на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2006 року, яким встановлено, що ОСОБА_3 є недієздатним, так як з дитинства хворіє на олігофренію, в той же час відхилили доводи ОСОБА_2 щодо нікчемності заповіту, складеного ОСОБА_3 19 березня 1997 року з тих підстав, що зазначеним рішенням чітко не встановлено, чи міг ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
03 січня 2018 року справу № 686/3307/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Хмельницького бюро технічної інвентаризації про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду справи Верховни Судом заперечення/відзив на касаційну скаргу не надходили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 31 липня 1996 року належала квартира АДРЕСА_1 .
19 березня 1997 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким квартиру АДРЕСА_1 заповів своїй дочці ОСОБА_4 (після розірвання шлюбу ОСОБА_5 ).