Постанова
Іменем України
08 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 209/1582/14-ц
провадження № 61-4353св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 січня 2018 рокуу складі судді Решетник Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 і, уточнивши позовні вимоги, просила визнати квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_1) спільною сумісною власністю подружжя, а також визнати за нею право власності на 1/2 частину указаної квартири.
Позов мотивований тим, що вона і відповідач одружилися 15 вересня 2006 року. 14 вересня 2007 року вони придбали двокімнатну квартиру, яка є предметом спору. Гроші на придбання квартири зібрані спільно з відповідачем. При укладенні договору купівлі-продажу угода оформлена на ім`я ОСОБА_2, при цьому він запевнив її, що все їхнє майно і кошти спільні, а на кого оформлено угоду - формальність.
У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, і уточнивши його просив: визнати квартиру АДРЕСА_1 такою, що не підлягає поділу як майно, придбане у шлюбі, і виключити її із переліку майна, яке підлягає поділу; визнати кошти 93 435 грн, сплачені за квартиру, такими, які не були накопичені їх сім`єю за період шлюбу; зобов`язати ОСОБА_1 повернути йому правовстановлюючі документи на квартиру, які вона утримує у себе протиправно.
Зустрічний позов мотивний тим, що спірна квартира придбана за грошові кошти, які належали йому особисто, оскільки надані йому його другом ОСОБА_4 ОСОБА_1 навмисно приховує від суду цей факт.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 року,позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з відсутності належних доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна подружжя, а також того, що спірна квартира придбана за період шлюбу між сторонами на спільні кошти на підставі правочину, який не визначає правовий статус квартири як особистої приватної власності позивача або відповідача, між сторонами відсутня будь-яка домовленість щодо розподілу спільного майна подружжя, дійшов висновку, що квартира є спільною сумісною власністю і підлягає поділу між подружжям.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2019 рокускасувати і прийняти нову постанову, якою у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому факту, що спірна квартира придбана за його особисті кошти, а відтак помилково не застосував норми матеріального права щодо особистої приватної власності, не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 не була прописана у квартирі, а покази свідків щодо їх спільного проживання і придбання квартири за спільні кошти є неправдивими. Також вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про допит свідка в режимі відеоконференції.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу на надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 15 вересня 2006 року по 23 вересня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували зареєстрованому шлюбі.
14 вересня 2007 року між продавцями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений 14 вересня 2007 року державним нотаріусом Бурдік С. С.
Продаж квартири вчинено за 93 425 грн.
Умов придбання квартири у особисту власність договір не містить.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 Цивільного кодексу України).