Постанова
Іменем України
19 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 552/5804/15-ц
провадження № 61-27796св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 серпня 2017 року у складі судді:Яковенко Н. Л., та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Хіль Л. М., Мартєва С. Ю.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що 22 вересня року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 40 000 грн, що які останній зобов`язався повернути до 01 грудня 2013 року. Відповідач своїх зобов`язань не виконав, у зв`язку з чим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2014 року, зміненим рішенням апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 40 000 грн, 220,43 грн - 3 % річних та судовий збір. По справі видано виконавчі листи, які було пред`явлено на примусове виконання та 26 червня 2014 року відкриті виконавчі провадження.
27 травня 2014 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_2 подарував своєму батьку ОСОБА_3 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Позивач вважав, що цей договір є фіктивним, так як укладений з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання грошових зобов`язань перед ним.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір дарування від 27 травня 2014 року 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 з моменту його укладення,
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3
поновити державну реєстрацію права власності на 1/3 частину вказаної квартири за ОСОБА_2
Справа розглядала неодноразово.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що у справі не встановлено та не доведено ознак фіктивності в діях обох сторін правочину, що договір укладався без наміру створити правові наслідки, підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним не вбачається. Наявність боргових зобов`язань відповідача ОСОБА_2 перед позивачем не є підставою для неможливості здійснення відповідачем свого права власності згідно статті 319 ЦК України (право розпорядження майном), а доводи позивача про те, що умислом відповідачів є приховання від стягувача майна боржника, ґрунтуються на припущеннях.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди не звернули уваги на те, що оспорюваний договір вчинено відразу після набрання законної сили рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 березня 2014 року; інше майно у ОСОБА_2 чи доходи, на які можна звернути стягнення, відсутні; обдаровуваним за оспорюваним правочином є інший співвласник квартири - ОСОБА_3, батько ОСОБА_2 . Наведені обставини залишилися без оцінки судами в контексті доводів ОСОБА_1 про те, що дії сторін під час укладення договору дарування були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а на фіктивний перехід права власності на спірну частку квартири від боржника до його батька, що свідчить про наявність умислу на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов`язань шляхом звернення стягнення на це майно.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування від 27 травня 2014 року 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Настекою Наталією Олександрівною, 27 травня 2014 року, зареєстровано в реєстрі за реєстровим номером № 400. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на 1/3 частини квартири за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_3, індексний номер 13358825 від 27 травня 2014 року, прийняте приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Настекою Н. О. Поновлено державну реєстрацію права власності на 1/3 частину квартири за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що дії сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час укладення договору дарування були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а на фіктивний перехід власності на спірну частку квартири від боржника ОСОБА_2 до його батька ОСОБА_3 . У справі, яка переглядається, відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своєму батьку, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це майно. Оспорюваний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином. Дії сторін договору були мотивовані необхідністю приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, оскільки, зокрема дарувальник, який є сином обдаровуваного, продовжує фактично володіти та користуватися цим майном.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просило оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково застосували статтю 234 ЦК України. На момент укладення договору дарування ні йому ні його батьку не було відомо про відкрите виконавче провадження. Вказує, що ОСОБА_2 було відомо про рішення суду про стягнення боргу, проте він не ухилявся від його виконання, оскільки були відсутні кошти. Сума боргу є значно меншою, аніж подароване майно.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Рух справи
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.