ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2019 року
м. Київ
справа № 755/10120/15
провадження № 61-18045св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_4 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану її представником - адвокатом Чуріковою Тетяною Юріївною, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися з позовом, уточненим у жовтні 2016 року, до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_4, про стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_6, яка є сестрою ОСОБА_1, заборгувала ОСОБА_4 74 000 доларів, отриманих у позику.
У зв`язку з їх неповерненням у погоджений строк рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року стягнено із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 629 000 гривень боргу і три проценти річних у розмірі 19 000 гривень та розпочато виконавче провадження з примусового виконання цього рішення.
У ході здійснення виконавчого провадження державний виконавець наклав арешт на належний ОСОБА_3 будинок по АДРЕСА_1, у якому фактично проживають позивачі.
За таких обставин сторони домовилися, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 погасять заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_4, а вона, у свою чергу, відчужить їм будинок.
З метою закріплення цих домовленостей 15 травня 2012 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали попередній договір купівлі-продажу будинку, на виконання умов якого відповідачу передано завдаток у сумі, еквівалентній за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США 10 000 доларам США. Цим договором також передбачено, що основний договір підлягає укладенню у строк до 25 грудня 2012 року, а у разі ухилення від його укладення ОСОБА_3 зобов`язана сплатити штраф у розмірі подвійної суми завдатку.
У період з травня 2012 року по лютий 2013 року позивачі чотирма платежами погасили борг ОСОБА_3 за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року у загальній сумі 73 600 доларів США; про отримання коштів ОСОБА_4 надав відповідні розписки.
Крім того, на рахунок органів державної виконавчої служби ОСОБА_1 сплатив 65 100,07 гривень виконавчого збору, оскільки, у зв`язку з його несплатою, належний відповідачу будинок продовжив перебувати під арештом, що створювало загрозу його реалізації і унеможливлювало укладення договору купівлі-продажу.
ОСОБА_3 ухилилася від укладення договору купівлі-продажу будинку. Виконати вимогу позивачів щодо повернення сплаченого замість неї боргу, виконавчого збору, завдатку, а також щодо сплати штрафу відмовляється.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 відступив ОСОБА_2 своє право вимоги до ОСОБА_3 шляхом оформлення відповідної розписки від 14 липня 2016 року.
За таких обставин позивачі просили стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 1 977 743 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США еквівалентно 76 300 доларам США; сплачені у зв`язку з виконавчим провадженням витрати у розмірі 65 100,07 гривень; завдаток і штраф за попереднім договором у розмірі 777 618 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США еквівалентно 30 000 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року, ухваленим у складі судді Лісовської О. В., описку у якому виправлено ухвалою цього суду від 3 березня 2017 року, позов задоволено частково.
Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 штраф за попереднім договором від 15 травня 2012 року у розмірі 20 000 доларів США, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на 19 травня 2015 року еквівалентно 442 400 гривень, та 3 654 гривень судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 безпідставно відмовилася від виконання своїх зобов`язань за попереднім договором від 15 травня 2012 року, тому повинна сплатити ОСОБА_2 штраф у передбаченому договором розмірі 20 000 доларів США. Відмовляючи у стягненні боргу за договором позики і у відшкодуванні витрат, понесених у виконавчому провадженні, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не надала згоди на погашення її боргу перед ОСОБА_4 позивачами, тому для задоволення позову у цій частині немає правових підстав.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове.
Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування витрат, фактично понесених в інтересах ОСОБА_3, 2 051 989 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 76 300 доларам США, та 65 100,07 гривень.
Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок повернення авансу за попереднім договором 268 937 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 10 000 доларів США, та 7 673,40 гривень судового збору.
Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності погашення позивачами боргу відповідача перед ОСОБА_4 та сплати виконавчого збору у виконавчому провадженні з метою недопущення негативних наслідків у виді звернення стягнення на належне відповідачеві нерухоме майно, яким вони фактично користуються, що є підставою для відшкодування цих витрат відповідно до статей 1158, 1160 ЦК України. Оскільки факт умисного ухилення ОСОБА_3 від укладення попереднього договору не встановлений, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 авансу у сумі 10 000 доларів США, факт отримання якого відповідач не спростувала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року в частині стягнення з неї 2 051 989 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 76 300 доларів США, та 65 100,07 гривень скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у прозові; в частині стягнення 268 937 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 10 000 доларів США, скасувати і у цій частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; в частині стягнення судового збору у розмірі 7 673,40 гривень скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення з позивачів на користь заявника 4 019,40 гривень судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції у оскаржуваних частинах ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку її доводам про те, що у дійсності між нею і позивачами існувала домовленість, на виконання якої вона і члени її сім`ї знялися із реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 та надали можливість ОСОБА_1 приватизувати її одноособово з метою подальшого продажу для погашення боргу відповідача перед ОСОБА_4 . Таким чином, ОСОБА_1 пообіцяв розрахуватись із ОСОБА_4 за рахунок коштів від продажу квартири, якою фактично користувалась сім`я заявника і право на приватизацію якої вони мали.
Незважаючи на ці домовленості, ОСОБА_1 не відчужив квартиру і є її одноособовим власником, проте вимагає від відповідача повернення сплачених ОСОБА_4 коштів.
Також зазначила, що їх домовленість передбачала перехід до ОСОБА_1 права власності на будинок по АДРЕСА_1, у якому його сім`я фактично проживає, для чого формально підписано попередній договір, завдаток за яким у дійсності не передавався.
Вважає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 1158, 1160 ЦК України, оскільки застосуванню підлягали статті 204-206, 208 ЦК України та глава 68 цього Кодексу "Доручення". Вона усно уповноважила свого брата ОСОБА_1 продати квартиру, оскільки він самостійно міг провести оформлення документів щодо приватизації швидше, та погасити її заборгованість.
На думку заявника, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, так як позивачі просили стягнути із неї 1 977 743 гривень, а не 2 051 989 гривень, та не обґрунтовували свої вимоги положеннями статей 1158, 1160 ЦК України.
Вказала, що за кілька днів до підписання попереднього договору її брат передав ОСОБА_4 у погашення боргу 10 000 доларів, тому вона підписала попередній договір у відповідній редакції із зазначенням про отримання завдатку у такій же сумі, проте насправді ці кошти їй не передавалися.
Також вважає безпідставним стягнення авансового платежу у розмірі, який є еквівалентом 10 000 доларів США у національній валюті, так як цивільне законодавство передбачає можливість сторін узгодити еквівалент зобов`язання у іноземній валюті. У попередньому договорі зміст зобов`язання - це домовленість про укладення договору купівлі-продажу у подальшому за ціною, визначеною лише у гривні. Таким чином, у зобов`язанні його еквівалент у іноземній валюті не встановлений, тому у суду не було правових підстав стягувати із заявника суму, еквіваленту 10 000 доларів США на день ухвалення рішення.
Також заявник посилалася на порушення апеляційним судом цивільного процесуального законодавства, оскільки суд обмежив її у реалізації процесуальних прав, так як відхилив її клопотання про відкладення розгляду справи і розглянув справу за її відсутності та за відсутності її представника.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2017 відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15 листопада 2008 року ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 у позику 74 000 доларів США на строк до січня 2009 року; договір оформлений розпискою.
ОСОБА_3 не виконала своїх зобов`язань за договором позики, у зв`язку з чим ОСОБА_4 звернувся до суду і рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2010 року, яке набрало законної сили, стягнено з неї борг у сумі 629 000 гривень та три проценти річних у розмірі 19 000 гривень.
У порядку примусового виконання зазначеного рішення 21 лютого 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження і накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3, зокрема будинок по АДРЕСА_1 .
Указаний будинок належав батькам ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та перейшов у власність відповідача у порядку спадкування.
У подальшому ОСОБА_4 погодився на погашення заборгованості ОСОБА_3 позивачами і відповідно до наданих ним розписок від 11 травня 2012 року, 14 липня 2012 року, 6 січня 2013 року і 10 лютого 2013 року отримав від них 76 300 доларів США, що включає основну суму боргу та три проценти річних.
Додатково ОСОБА_1 сплатив виконавчий збір у виконавчому провадженні у розмірі 65 100,07 гривень з метою його закінчення і зняття арешту з майна боржника; 19 листопада 2013 року арешт з майна знято.
15 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено попередній договір, відповідно до умов якого відповідач зобов`язалася у строк до 25 грудня 2012 року укласти договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою.
На виконання попереднього договору ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 завдаток у сумі 79 900 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США на день підписання договору є еквівалентом 10 000 доларів США.
Згідно з пунктом 6 попереднього договору вказана сума сплачена ОСОБА_2 ОСОБА_3, у тому числі, у рахунок належних з неї за договорами купівлі-продажу платежів під час оформлення цього попереднього договору.
Відповідно до пункту 14 попереднього договору у випадку необґрунтованого ухилення ОСОБА_3 від укладення основних договорів, вона зобов`язана сплатити ОСОБА_2 штраф у розмірі подвійної суми завдатку.
Договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою у погоджений строк сторони не уклали; завдаток за цим договором ОСОБА_3 ОСОБА_2 не повернула.
14 липня 2016 року ОСОБА_1 шляхом оформлення розписки відступив ОСОБА_2 право вимоги до ОСОБА_3 щодо повернення коштів, сплачених ним ОСОБА_4 відповідно до розписок від 6 січня 2013 року та від 10 лютого 2013 року, а також право вимоги сплачених у виконавчому провадженні 65 100,07 гривень.
Також апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які є чоловіком і дружиною, погасили борг ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 з метою недопущення реалізації у примусовому порядку будинку по АДРЕСА_1, у якому вони фактично проживають.
Даний будинок на праві власності належить ОСОБА_3, проте вона і її сім`я постійно проживали у квартирі АДРЕСА_2, що перебувала у комунальній власності, право користування якою мав і ОСОБА_1, який зареєстрований у цій квартирі.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 домовились про те, що позивачі сплатять її борг, натомість вона відчужить їм будинок. Відповідна домовленість оформлена попереднім договором від 15 травня 2012 року.
Апеляційним судом встановлено, що за погодженням сторін відповідач подарує позивачам половину будинку, іншу половину вони викуплять за комерційною ціною, а земельну ділянку по АДРЕСА_1 сторони домовились розділити порівну таким чином, щоб на земельній ділянці позивачів залишився будинок, а відповідач отримала вільну від забудови частину земельної ділянки.
Суд також вважав встановленим, що з метою погашення боргу ОСОБА_3 доручила брату ОСОБА_1 зайнятись продажем квартири АДРЕСА_2 .
Відповідні домовленості сторони жодним чином не оформили.
Факт погашення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 боргових зобов`язань перед ОСОБА_5 та виконавчого збору ОСОБА_3 визнає; зміст поданих нею до суду процесуальних документів свідчить, що вона була обізнана і схвалювала вчинення цих дій на тих умовах, що погашення боргу відбудеться за рахунок отриманих від продажу квартири коштів.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, стягуючи із ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 2 051 989 гривень, що за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на день ухвалення рішення еквівалентно 76 300 доларам США, та 65 100,07 гривень, керувався статтями 1158, 1160 ЦК України і дійшов висновку, що ці кошти є фактичними витратами, які понесли позивачі у зв`язку із вчиненням дій у майнових інтересах відповідача без її доручення.
Проте такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.
Згідно зі статтею 3 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК України).