ПОСТАНОВА
Іменем України
19 серпня 2019 року
Київ
справа №420/5818/18
адміністративне провадження №К/9901/14762/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Калашнікової О.В.,
суддів - Білак М.В., Губської О.А.,
за участю секретаря судового засідання Носадчої О.Е.,
учасники справи:
представника відповідача Писаненко С.С.,
розглянув у судовому засіданні
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року (прийняту одноособово головуючим суддею Потоцькою Н.В.),
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів: Джабурії О.В., Кравченка К.В.)
у справі № 420/5818/18
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним, скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії.
І РУХ СПРАВИ
1. В листопаді 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до суду із адміністративний позовом до Державної міграційної служби України (надалі - відповідач, Служба), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15 червня 2018 року № 198-18 про відмову у наданні статусу біженця;
- зобов`язати Службу визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
3. У травні 2019 року представник позивача - ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року.
4. В скарзі представник позивача просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
5. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищенаведеною скаргою.
6. Відповідач надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також у відзиві зазначено, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відповідача не обумовлено потребою у міжнародному захисті, а пов`язане лише із бажанням легалізації власного перебування в Україні. Окрім того, вказав, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку стосовно надуманості доводів позивачки, оскільки вона не навела фактів і обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого Службою рішення при розгляді її заяви щодо визнання біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.
7. У судове засідання ні позивач, ні її представник не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду. Представник позивача надіслав до суду клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку із його участю в іншому судовому процесі в м. Одесі.
7.1 Верховний Суд наголошує, що судове засідання за аналогічним клопотанням представника позивача вже переносилось з 8 серпня 2019 року на 19 серпня 2019 року.
7.2 Відповідно до частини четвертої статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
7.3 Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд справи без участі представника позивача.
8. Представник відповідача заперечувала проти задоволення касаційної скарги.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Нігерії (місце народження - м. Воррі), що підтверджується паспортом Федеральної республіки Нігерія № НОМЕР_1 .
10. 13 квітня 2017 року позивач звернулась до Служби із заявою №56 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Application form for recognition as a refugee or a person who needs complementaty protection) та отримала довідку про звернення за захистом в Україні.
11. Обґрунтовуючи причини виїзду з країни постійного проживання, позивач зазначила, що вперше в Україну приїхала у 2007 році на навчання в медичний університет у м. Луганську, навчалась 6 років, здобула диплом, після чого навчалась в м. Донецьку на ординатурі, однак, там почались військові дії та позивач поїхала до Вінниці. В подальшому позивач повернулась додому, де агітувала проти групи людей, які виступають проти прав жінок. У зв`язку з тим, що позивач навчається за кордоном та хоче змінити їх культурні традиції, вона та її родина отримували погрози, тому позивач вирішила повернутись в Україну, оскільки ще діяла студентська реєстрація.
12. 22 травня 2018 року посадовими особами управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2017OD0052, яким громадянці Нігерії ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13. 15 червня 2018 року за результатами розгляду особової справи №2017OD0052 громадянки Нігерії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посадовими особами Державної міграційної служби України винесено Рішення №198-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. 23 червня 2018 року на підставі вищенаведеного рішення складено повідомлення №559 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке отримано позивачем 9 листопада 2018 року.
15. Не погодившись із відмовою у наданні статусу біженця, позивач звернулась до суду.
ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі, і що така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. У свою чергу, доводи позивача щодо звернення за захистом в Україні пов`язані із необхідністю тимчасової легалізації.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. У касаційній скарзі представник позивача вказав, що дана справа та результат її розгляду має виняткове значення для позивача, адже в разі неналежного розгляду питання стосовно надання їй статусу біженця, вона змушена буде повернутися до країни своєї громадянської належності, де її здоров`ю та життю загрожує небезпека. У свою чергу, представник позивача наголосив, що підстава звернення ОСОБА_1 до відповідача - це потреба у захисті свого життя, оскільки після повернення до Нігерії на неї чекає розправа жорстокої, антигуманної та безпринципної організації, члени якої, будь-що, хочуть помститися позивачу за те, що вона просто захищає свої права. Представник позивача також посилається, що ОСОБА_1 має неповнолітню дитину.
18. На думку представника позивача, результати розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій вагомим чином та в кардинальний спосіб вплинуть на життя позивача, також вважає дані судові рішення прийнятими з порушенням норм матеріального права, суди не повно з`ясували усі фактичні обставини справи та не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказами, не сприяли повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому оскаржувані судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 8 липня 2011 року N 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (надалі - Закон N 3671-VI).
20. Відповідно до положень статті 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, пункту 1 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернулась до Служби із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки її подальше перебування у країні походження - Нігерії або повернення до цієї країни реально загрожує її життю та свободі. У свою чергу, в касаційній скарзі вже зазначено про загрозу життю не лише ОСОБА_1, але і її дитині.
22. Частиною сьомою статті 7 Закону N 3671-VI встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
23. Пунктом 1 частини першої статті 27 Закону N 3671-VI встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції належить прийняття рішень про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасування рішення про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
24. Згідно з частинами другою - п`ятою статті 10 Закону N 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.