ПОСТАНОВА
Іменем України
19 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 344/5648/19
провадження № 51-3851ск19
Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Фомін С.Б. розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Лотоцького Михайла Васильовича на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2019 року,
встановив:
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2012 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст. 258 ч. 3, ст. 26З ч.1 Кримінального Кодексу України (далі КК) та за сукупністю злочинів призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 03 травня 2019 р. було відмовлено захиснику Лотоцькому М.В. у відновленні пропущеного строку на касаційне оскарження вироку Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2012 р.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2019 апеляційну скаргу захисника Лотоцького М.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2019 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі від 01 серпня 2019 року захисник Лотоцький М.В. просить скасувати повністю постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2019 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 червня 2019 року, поновити та встановити строк на касаційне оскарження. Захисник Лотоцький М.В. причиною пропуску строку касаційного провадження вбачає порушення щодо засудженого ОСОБА_1 гарантованого права на захист.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що у витребовуванні кримінальної справи стосовно засудженого ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав:
Згідно з положеннями частини 2 статті 388 КПК 1960 року (далі - КПК 1960 року), справа не витребовується, якщо скарга відповідно до вимог статті 350, частини другої статті 383, статті 384, частини другої статті 386, частини першої статті 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції. Частина 2 статті 386 КПК 1960 року передбачає можливість подання касаційної скарги протягом трьох місяців з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
За матеріалами касаційної скарги захисника Лотоцького М.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 від 01 серпня 2019 року вбачається можливим зробити висновок про те, що засуджений ОСОБА_1 з моменту винесення вироку Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області від 19 вересня 2012 року мав реальну можливість та реалізовував гарантоване державою право на захист шляхом подання апеляційної скарги (ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2013 р.) та касаційної скарги (постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2013 р.) в строки, передбачені КПК 1960 року (копії відповідних документів долучено до матеріалів касаційного провадження).
Зазначена позиція Суду кореспондує з практикою Європейського суду з прав людини, згідно положеннями якої, до основоположних аспектів верховенства права відноситься, зокрема, принцип правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення (згідно з пунктами 46,47 рішення у справі "Устименко проти України", пунктами 51, 52 рішення у справі "Рябих проти Росії", пунктом 31 рішення у справі "Марушин проти Росії", пунктом 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії"). Відповідно, повноваження касаційних судів щодо перегляду судових рішень повинні використовуватися з метою виправлення помилок, неправомірних судових рішень, а не з метою заміни перегляду. Перегляд судового рішення не може розглядатися, як замаскована апеляція, а проста можливість існування двох поглядів на одне й те саме питання не є підставою для повторного розгляду.