Постанова
Іменем України
14 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 336/2148/17
провадження № 61-10060св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі:ОСОБА_2 , ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2018 року у складі судді Дацюк О. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2012 року він надав ОСОБА_2 позику в сумі 15 000 дол. США. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов`язання з повернення позичених коштів, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.
В ході судового провадження за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ухвалою суду від 30 грудня 2014 року було накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 .
Незважаючи на накладений судом арешт ОСОБА_2 24 січня 2015 року за договором дарування подарував належний йому будинок АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_3 з метою, як вважає позивач, уникнення звернення стягнення на такий будинок в ході виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики на користь позивача.
Позивач зазначає, що цей договір дарування ОСОБА_2 укладений без наміру відчуження майна, є фіктивним.
На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договорі дарування від 24 січня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2018 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 24 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т. Ю. та зареєстрований в реєстрі за номером 96.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дарування ОСОБА_2 будинку своїй матері у січні 2015 року, при тому, що у грудні 2014 року на все майно відповідача ОСОБА_2 було накладено арешт судом, містить у собі ознаки фіктивного правочину, направленого не на фактичне відчуження майна, а виключно на перешкоджання можливості звернення стягнення на таке майно в ході виконання рішення суду зі стягнення боргу на користь ОСОБА_1 .
При цьому місцевим судом зазначено, що на підтвердження того, що ОСОБА_2 дійсно не мав наміру відчужувати майно, а ОСОБА_3 фактично не вступила у володіння таким майном свідчить і те, що ОСОБА_3 станом на травень 2017 року залишається зареєстрованою у АДРЕСА_2, при цьому у своїх зверненнях до суду у 2017 році в якості адреси свого фактичного проживання зазначала саме адресу реєстрації, а ОСОБА_2 змінив місце реєстрації лише у 2017 році, незважаючи на те, що ще у січні 2015 року припинив бути власником будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга, зокрема, мотивована неналежним повідомленням відповідачів та/або їх представника про виклик в судові засідання, які були призначені на 28 лютого 2018 року, 04 квітня 2018 року, 27 квітня 2018 року, 19 червня 2018 року, 22 серпня 2018 року, 19 вересня 2018 року, з огляду на правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).
Суд першої інстанції не вжив всі можливі та допустимі заходи щодо повідомлення відповідачів чим порушив їх право знати про час і місце судових засідань, що є порушенням права на доступ до правосуддя.
Відповідачі зазначають, що помилкове надсилання судових повісток на хибну адресу, що мало наслідком неповідомлення їх про судовий розгляд цієї справи, позбавило відповідачів передбаченого цивільним процесуальним законодавством права на подання відзиву на позовну заяву, а також здійснення інших процесуальних дій, необхідних для ефективного захисту своїх оспорюваних прав.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені. Просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 333 600 грн та 3% річних від простроченої суми боргу за період з 19 лютого 2013 року до 13 липня 2014 року у розмірі 13 944,48 грн, що разом складає 347 544,48 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2014 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми неповернутої в строк позики та процентів за її користування - задоволено.
Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно а також грошові кошти, що належать на праві власності ОСОБА_2, який мешкає за адресою АДРЕСА_1, в межах заявлених позовних вимог на загальну суму 182 679,63 грн.
24 січня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір, за умовами якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
23 серпня 2016 року ОСОБА_2 продала будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4, згідно з договором купівлі-продажу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.